Вісті Черкащини Розкрито таємниці стародавньої Лисянщини
Юрист за освітою, історик та краєзнавець за покликанням Олександр Гаврилюк з Лисянки багато років займається дослідженням далекої минувшини нашого краю, публікує статті про це, пише книги, виступає на наукових форумах. У кожній роботі він розвінчує російські вигадки про те, що українці це – зісовані поляками «русскіє», що Україну створили австрійці, німці або навіть сам ленін на початку XX століття. Остання історична розвідка Олександра Гаврилюка про далеких предків українців – племена войовничих скіфів, які жили на землях нинішньої Лисянщинита Звенигородщини. Про це наша розмова з ним.
-Олександре Миколайовичу, що підтверджує перебування на нашій території загадкових скіфських племен?
– Насамперед, скіфські городища і кургани на Лисянщині і Звенигородщині. Зокрема, однією з найвизначніших пам’яток скіфської доби є Рижанівський курган, що за 6 кілометрів від села Рижанівка нинішньої Водяницької громади. Тут похований скіфський вождь 45-50 років невеликого об’єднання в межиріччі Гірського і Гнилого Тікича. Про високий ранг скіфа свідчить все, що мало б бути в такому випадку: золота гривна на шиї, меч із золотою аплікацією, срібні прикраси, багато найрізноманітнішої зброї, грецький посуд, умертвлені служниці тощо. У 1995-1998 роках курган досліджувала міжнародна українсько-польська експедиція. Вона виявила в кургані непограбовану центральну могилу, було знайдено значну кількість предметів. Унікальним є третій 12-грамовий золотий перстень із щитком з боспорської грецької монети. Раніше в цьому похованні було знайдено два перстні. Взагалі за всю історію розкопок у скіфській археології таких перстнів відомо всього чотири. Третій перстень виявився другим за якістю збереження. Вивчення кургану дало вченим підстави твердити про вплив місцевого населення на спосіб життя скіфів, зокрема на обряди їх поховання. Так, стало відомо, що поблизу місця проживання скіфів утворювалися кладовища із численних курганів. Разом з тим змінилася думка вчених стосовно того, що на цій території проживало лише місцеве населення, а кочівники робили набіги. Дослідження Рижанівського кургану переконало в тому, що скіфи проживали на цій землі, яка в IV-III століттях до нашої ери була територією Великої Скіфії.
Також, у 1986 році на полі, за 100 метрів на схід від північної окраїни села Брідок на Лисянщині Київським інститутом археології проводилися розкопки могили поховання людей I-III століття до нашої ери. В центрі могили – захоронення молодого воїна-скіфа 22-25 років. В могилі воїна були предмети побуту, що характерно для поховання вождя: два глечики з невідомою рідиною, бронзові пластинки, одна з них, скоріше за все, служила люстерком. Поряд – залишки кістяків коней і дерев’яної візниці.
-А що відомо про таке таємниче місце на Лисянщині як «Бурти», яке люди довгий час від страху обминали стороною?
-Поблизу сіл Чаплинка та Шушківка великий любитель історії, місцева вчителька Ольга Балабан виявила 6 давніх поселень, одне з яких унікальне, загадкове, невідоме більше ніде на Лисянщині. Це так звані «Бурти» – земляні вали, які розташовуються один біля одного на площі 1,9 гектара і мають висоту 10-12 метрів. Навколо цих Буртів, як видно з колгоспних агрономічних карт, до 1972 р. на площі 6,1 гектара були інші вали висотою 5-6 метрів. Пізніше вони були знесені. Колишній начальник управління сільського господарства Василь Підгорний заборонив руйнування пам’ятки старовини і звелів засадити вали лісом. Два роки підряд садили люди | дерево, поливали, але саджанці не приймались. Земля в буртах своєю структурою різко відрізняється від поверхневої. На буртах є два великі провалля, і лисянський краєзнавець Іван Безвершенко ще в 70-их роках минулого століття припускав, що на глибині є підземні ходи чи споруди. Жителі Чаплинки ніколи не знаходили тут жодного уламка посуду, чи якісь інші свідчення життєдіяльності людини. Здавна про «Бурти» ходять страшні легенди, але це, скоріше, вигадки.
В козацьку добу «Бурти» і систему могил, що радіально, як сонячні промені, простяглися від них по всій Україні, використовували як сигнальні пункти: вдень і вночі на могилах несли вахту дозорні козаки і при появі ворогів запалювали вдень – діжку із смолою, а вночі – купу хмизу. Це було сигналом тривоги. Населення ховалось, а козаки готувались до бою, адже поряд, з Лисянки на Медвин, проходив «Чорний шлях», яким татари ходили по ясир в Україну.
– Археологічна експедиція Черкаської облдержадміністрації, яка проводила розкопки на території городища «Бурти», натрапила на поховання кількох історичних епох. Що про це відомо?
-Розкопки почалися з окраїн городища, де науковці натрапили на сліди діяльності козаків XVI-ХVIII століття з видобутку натрієвої селітри з чорнозему, яку використовували для виробництва пороху. Керівник експедиції Олександр Назаров спрямував роботи з розкопок в центр майдану «Бурти», на місце провалля. І не помилився. Нижній ярус поховань 2-3 тисячоліття до нашої ери – доби середньої бронзи належав цивілізації мисливців, що ще до кіммерійців населяли прилеглу територію. Своїх небіжчиків вони хоронили по колу, поряд зі скелетами – залишки зброї: крем’яні наконечники стріл та списів. Добре збереглися чотири скелети: два дорослі і два дитячі. Особливо, вразив кістяк великого небіжчика – понад два метри ростом. Верхній ярус поховань належить скіфським народам VI-VII ст. до нашої ери. Для цього вони використали вже існуючий курган розривши та розчистивши його від попередніх поховань. На цьому місці було вкопано тридцять стовпів і споруджено дерев’яний склеп розміром 10×10 метрів. На одному із тридцяти стовпів, ближче до центру мавзолею висіли два сагайдаки зі стрілами, що мали бронзові наконечники. Коли стовп згнив – сагайдаки впали в яму, це дозволило їм уникнути очей грабіжників і дожити до сьогодення.
Олександр Назаров був упевнений, що цей склеп є усипальницею царської сім’ї, що свого часу зберігав значно більше скарбів, а серед них і речі з золота. Коли дерев’яні стіни склепу зітліли від часу і завалилися, могилу пограбували. Сюди ведуть два підкопи, біля отворів яких розкидані кістки скелетів та окремі бронзові наконечники стріл. На теренах України знайдено лише один подібний дерев’яний склеп, але менший за розмірами.
Олександр ЩЕРБАТЮК
