Вісті Черкащини Повів своїх «рексів» на останній штурм. Мама Героя України з Лисянщини поділилася спогадами про сина
Наталія Полєнова, мама старшого лейтенанта Олександра Бондаренка, уродженця села Хижинці Лисянської громади, якому нещодавно Указом Президента України присвоєно звання Герой України (посмертно), поділилася спогадами про сина, якому виповнилося лише 30 років.
«Його життя було яскравим – концерти, школа, футбол… Як же він любив футбол! Грав у сільській команді, у збірній району, перемагав, вболівав, надихав інших. Після університету працював у Німеччині, але ніколи не був байдужим до рідного села. Підтримував свою футбольну команду, своїх односельців. А потім прийшла війна. І мій Саша не вагався ні хвилини. Він взяв рюкзак з документами – і поїхав в Україну. Коли всі тікали – він повертався.
Я відкрила двері 27 лютого о 6 ранку і запитала зі сльозами: «Сашуня, нащо ж ти приїхав?..» А він у відповідь: «То війна ж, мамо…» Того ж дня він поїхав у військомат. А 8 березня 2022 року почався бойовий шлях мого синочка. Командир роти. Він воював під Бахмутом у складі 30 механізованої бригади. Потім 33 ОШП, у формуванні якого брав безпосередню участь, потім 225 ОШП. Бої у Покровську, одними з перших зайшли до Суджі, наступ в Бєлгородській області…І завжди — на передовій. Завжди — зі своїми хлопцями. Я часто чула від односельців: »Що ти переживаєш, він же офіцер, офіцерів бережуть, вони лише командують…» Але він був не таким, він був справжнім бойовим офіцером, він завжди йшов зі своїми солдатами. Не відлежувався в шпиталі, хоча мав не одну контузію. Не просив слави. Не хотів фото. 24 квітня він востаннє написав:» Поведу своїх «рексів» на штурм…», – розповіла мама Героя.
Життя Олександра Бондаренка було коротким, але яскравим, як спалах зірки. У березні 2023 він встиг одружився зі своєю коханою Юлею. А в квітні 2024 у них народився син — Миколка. Саші вдалося приїхати до дружини, бути при його народженні, він перший тримав його на руках. Але знову повернувся на війну. Щоб не повернутися: Олександр Бондаренко загинув 26 квітня в стрілецькому бою під селом Демидівка Бєлгородської області.
Наталія Полєнова просить пам’ятати її сина і всіх, хто загинув заради життя інших. А син Миколка, якого він бачив лише тричі, ростиме з гордістю за свого тата, справжнього героя.
Іван СМОЛІЙ
