Вісті Черкащини Народився на Тальнівщині, пригодився – на Лисянщині
Чи були у вашому житті педагоги, про яких навіть задовго після закінчення навчального закладу можна сказати: яке щастя, що вони мене вчили, який подарунок долі, що саме вони, ненав’язливо, по-батьківськи мудро наставляли на шлях істинний. На жаль, потрібні слова подяки за ці уроки нерідко знаходяться лише після того, як вони, наші вчителі, йдуть у засвіти. Так сталося, що раптово, неочікувано для всіх, світ збіднів на таку надзвичайну людину – вчителя трудового навчання Лисянського ліцею №2 Миколу Андрійовича Олійника.
Навчання дитини в праці – особливий предмет, який можуть викладати лише ті, хто багато вміє, має працьовиті руки і творчу вдачу. Вчителям і учням Лисянської школи №2 у 1976 році пощастило, що до них прислали нового трудовика – молодого і майстровитого. На той час у школі тривало будівництво, і такі спеціалісти були на вагу золота. Пройшли роки, десятиліття, і вага та важливість праці вчителя трудового навчання, яку чомусь вважали другорядною, зросли, як жартома казав Микола Андрійович, і морально, і матеріально. Його авторитет зароджувався в учнів з тієї хвилини, коли вони брали в руки стамеску, викрутку, ножовку, і залишається незаперечним до цього дня, коли колишні випускники школи з гордістю показують своїм дітям і внукам власноруч зроблені «з Андрійовичем» його фірмові табуретки. А колеги, та й не лише вони, із вдячністю згадують про добротний домашній, садово-городній інвентар, змайстрований ним, якому, здається, немає зносу. Жителі Лисянщини і сусідніх районів, яким довелося будуватися, розповідають про виняткову якість роботи і відповідальність майстра-покрівельника Олійника. Кількість збудованих і відремонтованих дахів він ніколи не підраховував, але добре пам’ятав, скільки цвяхів забив на кожному у шиферину, скільки на покрівлю пішло деревини. А ще він був неперевершеним майстром бляхарської справи, яких в області – одиниці.
«Наші батьки дбали про виховання і освіту дітей, нічого не нав’язуючи, привчали до самостійного прийняття рішень. Всі семеро дітей мали спеціальну освіту. Були серед нас зоотехнік, агроном, механіки, інженер-будівельник, банківський працівник та вчитель. Всі навики від батьків – вони були надзвичайно обдаровані і роботящі, за це їх шанували в нашому селі Криві Коліна на Тальнівщині. Коли одного разу Коля запитав у тата-агронома, чого він не вміє, той жартома відповів: щоб на вербі груші родили. Ще хочу додати, що появою у Лисянській школі Коля зобов’язаний моїй подрузі Ліні Борисівні Клігерман, яка тривалий час працювала в другій школі вчителем англійської мови, а потім мешкала з сім’єю у Бостоні (США). І ще один, завершальний штрих. Коли мого молодшого брата запитували, чому він все життя їздить на велосипеді, а не купить автівку, він, у властивій йому жартівливій манері відповідав: «Маю дві машини – це дипломи з відзнакою про вищу освіту дітей Віталія і Наталі», – поділилася спогадами сестра Миколи Олійника Ганна Андріївна.
Олександр ЩЕРБАТЮК
Читайте також: Мати військового артилериста з Тального просить допомоги зібрати гроші на тепловізор
