Вісті Черкащини 
Найстарішому в Лисянці ліквідатору аварії на ЧАЕС виповнилося 75 років
Володимир Гончаренко – уродженець старовинного села Ганжалівка на Лисянщині, однокласник Василя Шкляра, якого пізніше назвуть батьком українського бестселера, середній син фронтовика Олександра Гончаренка, який пройшов Другу світову, як кажуть, від дзвінка до дзвінка, і на якого чекала в мирний час інша війна – з невидимим атомом. Днями йому виповнилося 75 років.
-Я працював водієм автомобіля в Лисянській райсільгоптехніці. Робота подобалася, і колектив, як на підбір: хлопці молоді, дружні, завзяті, – розповідає він. – Без нас нічого не обходилося в Лисянському районі: перевезення зерна, цукрових буряків, будівельних матеріалів. 180 автомобілів різних марок – це була велика сила, яка забезпечувала господарства транспортними послугами, а водії мали непогану, як на ті часи, зарплату. Та настало 26 квітня 1986 року, день, який змінив моє життя, як і тисяч інших людей, після одержання повістки.
У 35 років Володимир Олександрович був мобілізований для виконання найскладнішого військового обов’язку – ліквідації аварії на ЧАЕС. Вони, працівники райпобуткомбінату, водії, кранівники, їхали до невідомого ворога, але знали його ім’я — радіація. Їм ніхто нічого не говорив, для чого зібрали і куди відправляють. Здогади були різні, ніхто навіть уявити не міг, що чекає попереду. Ситуація почала прояснятися, коли всіх вдягнули і взули у військову форму і коли побачили соснові ліси згорілі від радіації, жовті й мертві, та дикі тварини, які бігали без шерсті. Перші нотки страху закралися, коли почали зустрічати людей, які масово тікали з Чорнобиля: хто пішки, хто на велосипедах, хто на повозках з усім домашнім пожитком.
У чорнобильській зоні Володимир Олександрович пробув майже два місяця – з 8 червня по до 6 серпня. Основним його завданням було перевезення людей до місць призначення. Тоді, згадує, сотні автомобілів практично цілодобово пересувалися по зараженій території: доставляли будматеріали для зведення саркофага, забирали людей з ЧАЕС і привозили нові групи ліквідаторів. Працівники ДАІ супроводжували автобуси з місцевими жителями, яких намагалися якомога швидше евакуювати, а також транспорт спецпризначення, який їхав безпосередньо до реактору АЕС. У тому безперервному русі, спрямованому на порятунок людей і навколишнього середовища від радіаційної біди, було багато ліквідаторів з Лисянського району – 247 чоловіків і жінок різних професій, які виконували свою звичну роботу, яку пізніше назвуть подвигом.
Володимир Гончаренко після повернення із чорнобильської зони, працював водієм, механіком, 22 роки очолював районну громадську організацію «Союз Чорнобиль Україна», відстоюючи права учасників ліквідації найстрашнішої на землі техногенної катастрофи.
Минає уже 40 років з того квітневого дня 1986 року, але й до сьогоднішнього дня ми не знаємо всієї правди про Чорнобиль. Ще й по сьогоднішній день влада не може повернути їм заслужене.
Але висновки, зроблені після трагедії, треба викарбувати у пам’яті назавжди, а також не забувати дякувати тим, хто, ризикуючи власним життям і здоров’ям, рятував світ від біди.
Іван СМОЛІЙ
