Надія лисянської хірургії

– Я сподіваюся лише на Бога та на очі і руки хірурга, – каже літній чоловік під кабінетом молодого хірурга Данила Добрянського в Лисянській районній лікарні. – Був у Звенигородці, але там сказали, що і у нас працюють хороші спеціалісти. Тож вся надія на них.

З такою надією жителі району приходять до лікарів хірургічного відділення мало не щодня. І в більшості випадків їм надають вчасну кваліфіковану медичну допомогу.

– Ми вперше за останнє десятиліття маємо такий сильний склад спеціалістів, – із задоволенням відзначає завідуючий відділенням Андрій Хавро, – Це справжній сплав молодості і життєвого та професійного досвіду. Микола Савінов, Володимир Дмітров, Андрій Сінчук, Анатолій Павлюк, Роман Максимов та Данило Добрянський. Вони можуть робити операції будь-якої складності. Уважність, вміле поводження з медичним інструментом і апаратурою, знання всіх процесів, що відбуваються в людському тілі, впевненість і рішучість – всім цим набором якостей, необхідних для хірурга мої підлеглі володіють сповна. Не випадково в цьому році на базі Лисянської ЦРЛ була проведена обласна конференція районних хірургів.

Андрій Іванович, який уже має 34 роки лікарського стажу, завжди сповідував принцип: «довіряти молодим спеціалістам, давати більше самостійності, не боятися залучати їх до складних операцій». Зізнається, що з власного досвіду знає, що саме тоді виростають за спиною крила, і з’являється бажання самовіддано працювати, навіть не зважаючи на мізерну зарплату і відсутність власного житла. Саме тому вже з перших днів роботи молоді хірурги відчувають підтримку керівника. Насамперед, у їх прагненні самоутвердитися, здобути практичні навики і стати справжніми професіоналами. Як це раніше було з Андрієм Сінчуком, Романом Максиімовим, які вже мають цілу армію вдячних пацієнтів, а нині з Данилом Добрянським, який після закінчення інтернатури робить перші самостійні кроки.

– Я народився, виріс і навчався в Києві, – розповідає Данило. – В Національному медичному університеті імені Богомольця подружився з Романом Максимовим, завдяки якому, власне, я й опинився у Лисянці. Спробував зробити кар’єру хірурга в Києві, однак, як виявилося, пробитися молодому спеціалісту, без впливових зв’язків там майже неможливо. Максимум, що мені доручали, це займатися паперовою роботою. А за два місяці перебування в Лисянці я вже провів кілька успішних операцій, багато чому навчився. Та головне те, що мої знання потрібні людям і приносять користь. В перспективі хочу зайнятися і пластичною хірургією, щоб жителі району одержували послуги, не виїжджаючи за його межі.

Степан ВІЗІРЕНКО

На знімку: надія лисянської хірургії Данило Добрянський і Роман Максимов