Вісті Черкащини На Лисянщині вітали з ювілеєм легендарну вчительку математики
Понад півстоліття у селі Кам’яний Брід на Черкащині переповідають цю романтичну історію, яка вже стала легендою.
Наприкінці літа 1959 року у місцеву школу зайшла молода вчителька. Струнка і статна, зі світлою русявою косою, по-особливому викладеною на голові.
– Клара Старчевська, – відрекомендувалась. – Ваша нова вчителька математики.
Не так просто було в 50-і знайти квартиру для вчителів у скромних сільських переповнених хатах.
– Візьміть, Параско, молоду вчительку на квартиру, – попросив директор школи солдатську вдову Параску Косовську. – Хтось же і вашого Василя прийме у свій дім.
Аргумент спрацював. (Єдиний син Параски Косовської після закінчення Черкаського педінституту якраз поїхав за направленням в Івано-Франківську область працювати вчителем фізики у школі при військовій частині).
І жінка не пожалкувала, а все життя була вдячна долі, що направила в її дім цю молоду дівчину, помічницю, порадницю, а згодом, дорогу невістку.
Клара зустрілася з Василем у 1960 році. Сумніву не було ні в кого. Це – доля. І все життя були їй вдячні. Невдовзі Василь Гаврилович повернувся в село і став працювати в рідній школі, згодом очолив її і був незмінним директором до виходу на пенсію. Косовські виростили двох прекрасних дітей – Сашу і Наташу – гідних своїх батьків. У великій любові, повазі, у вірності і турботі один про одного вони прожили 56 років разом. На жаль, Василь Гаврилович кілька років тому пішов у засвіти…
Про математику Клара Михайлівна завжди говорила: «її штурмувати не треба, слід порозумітися з перших кроків і використовувати в житті на благо».
–У Клари Михайлівни були неймовірно довірливі стосунки з учнями, – згадує директор Кам’янобрідської філії Антоніна Ткаченко. – Але вона ніколи не переступала межі, не впадала в панібратство. Ніколи не вдавалась до виклику когось із адміністрації чи класного керівника. Її природного педагогічного такту, вміння зацікавити, безапеляційно зосереджувати увагу на предметі вистачало, щоб уроки проходили на одному подиху при ідеальній дисципліні і порядку. Працюючи разом, ми переконувалися – поряд не просто вчителька, а людина неординарна, творча, відповідальна. Завдяки цим якостям мала авторитет і серед колег. Ми із задоволенням ходили на уроки Клари Михайлівни перейняти знання та її методику. Її знання були затребувані: працювала керівником районного методоб’єднання вчителів математики, читала лекції для слухачів обласного інституту підвищення кваліфікації вчителів. Працю талановитої вчительки оцінила держава – ще у 1975 році їй присвоїли звання «Відмінник народної освіти України». Учні Клари Михайлівни – незмінні переможці районних і обласних олімпіад з математики. Бували роки, що всі призові місця забирали її учні,не залишаючи шансів нікому.
Один з її учнів, Микола Кузенний, втративши в дитинстві зір, зміг подолати відчай і став усесвітньо відомим математиком, найкращим науковцем-алгебраїстом України. Свідченням оригінальності мислення в науковців-математиків вважається, коли на конференції вчений може виступити з неординарними ідеями бодай у 2-3 секціях (алгебра, геометрія, теорія ймовірностей та ін.). Микола Кузенний на одній конференції робив вісім доповідей. У нього консультувалась майже вся фізико-математична школа України й закордонні світила.
Ігор Фролов повернувшись в село через більш як 30 років, зізнався улюбленому педагогу: «Я не був вашим кращим учнем. Вчився на «3» і «4». Але переїхавши з батьками в місто Кривий Ріг, я щороку захищав честь школи на олімпіадах з математики. Ви для мене-жива легенда». Багато учнів Клари Михайлівни не без гордості кажуть, що зі своїми «трійками» і «четвірками» давали фору деяким відмінникам. Навіть у столичних вишах.
Днями Кларі Михайлівні виповнилося 85 років. З ювілейною датою її вітали колеги, односельці, колишні учні з України і закордону. І з особливою теплотою дякували: за науку, мудрість і талант.
Іван СМОЛІЙ
