Вісті Черкащини На Лисянщині хочуть назвати вулицю в честь ОУНівця, в’язня радянських таборів
1 листопада 2024 року незламному борцю за волю України Олексію Ніценку з Лисянщини виповнилося б 100 років. З цієї нагоди, в знак вшанування цієї незвичайної людини, патріота, місцеві козаки, краєзнавці, активісти направили звернення до в.о. голови Лисянської селищної ради Олександра Макушенка, депутатів з проханням назвати одну з вулиць села Шестеринці, де він проживав, на його честь.
За спогадами доньки Олексія Ніценка Лариси, для її батька поняття «радянський народ» було штучним явищем. Він завжди вважав, що під цією маркою «радянська імперія зла», через комуністичну ідеологію, скріпленою російської мовою, культурою та фальсифікованою історією, всіляко намагається знищити, денаціоналізувати Україну. Повсюди в його будинку були книги та тихо працював радіоприймач по якому Олексій Васильович слухав «шкідливі» для радянської людини західні радіостанції Бі-Бі-Сі, «Німецька Хвиля» та «Голос Америки», які доносили правду про події в СРСР. Крім того, він багато читав, в тому числі самвидав, займався самоосвітою та писав вірші та статті. Ось чому до самої смерті він був під «недремним оком» КДБ.
Працюючи під чужими прізвищами за завданням ОУН-УПА на псевдо «Блакитний», спочатку шкільним інспектором на Закарпатті, а потім бухгалтером в м. Золочеве, що на Львівщині, чи беручи участь в збройному підпіллі в одній із сотень, Ніценко став активним учасником національно-визвольного руху за волю України, за що отримав сім років таборів. Своє покарання політичний в’язень Олексій Ніценко відбував на Колимі. Там серед снігів і хуртовин, за колючим дротом, під кулеметними вежами, після довгої каторжної роботи, для нього єдиним порятунком, як він сам зізнавався, було глибоке почуття любові до своєї коханої Лідії з Шестеринець, з якою познайомився у 1944 році в Німеччині, де обоє були остарбайтерами. Завдяки цьому почуттю він і вижив.
Після каторги він не змінив своїх політичних переконань щодо ідеї державності та самостійності України, вів широке листування з В’ячеславом Чорноволом, колишніми політв’язнями – ветеранами ОУН-УПА, членами Української Гельсінської групи. Олексій Ніценко був делегатом установчого з’їзду Всеукраїнської спілки політичних в’язнів України від Черкащини. Але після отримання незалежності України він, як і тисячі інших борців репресованих за політичними статтями, так і не був реабілітований. Його ім’я незаслужено забуте, і назва вулиці на честь цієї людини- патріота України, була б достойним вшануванням його пам’яті.
Іван СМОЛІЙ
