Вісті Черкащини Лисянський майстер споруджує дерев’яні церкви по всій Черкащині
Українські дерев’яні храми – це унікальні пам’ятки архітектури, що не мають аналогів у світі. Збереглися, на щастя, вони до наших днів і на Лисянщині, зокрема у Верещаках та Орлах. Це – головна візитівка цих сіл, краса в дереві, унікальна культурна і духовна спадщина. Раніше такі церкви були чи не кожному селі, але з різних причин зникли. Крім пожеж і руйнацій, здебільшого від рук людських, їх довговічність, за словами будівничого і знавця історії дерев’яних храмів Андрія Проціва, залежала і від майстрів, і від місця, де споруда була поставлена. І з якого дерева. Дуже важливо, де воно росло, коли воно було зрубане. Влітку дерево не рубали, воно тоді «плаче». Воно має бути з гущавини, також не можна брати дерево на дорозі, біля річки. На Черкащині найкращим матеріалом для будівництва храму є сосна, і майстер Андрій Проців не працює більше ні з яким деревом, вважаючи його, після відповідної обробки, зручним і надійним матеріалом, якому не страшні ні час, ні природні стихії. Заснована ним 20 років тому будівельна фірма «Добра оселя» в Лисянці, почавши з виготовлення альтанок, лавок, гойдалок, дитячих майданчиків, досягла, в прямому і переносному сенсі, справжніх висот у своїй діяльності – розпочала, єдина на Черкащині, відроджувати мистецтво спорудження дерев’яних церков.
–Будівництво Божого храму – це не моя особиста ідея чи фантазія, це – виконання Божої волі. Я є лише тим, хто має втілити Божий задум, – каже він. – Певне, так було написано на небесах, що з дитинства увібравши в себе запах свіжої деревної стружки в майстерні дідуся-теслі в прикарпатському селі , я на довгий час його призабув, щоб потім згадати не лише запах, а й навики роботи з деревом. До цього я йшов довго: був солістом у Львівській філармонії, агрономом, продавцем нафтопродуктів в Одесі, де, до речі, і зробив свій перший зруб – місцевий бізнесмен захотів збудувати ресторан з дерев’яних колод, і зробити це могли лише майстри із західної України, яких я запросив із рідної Львівщини. Цілий місяць перед цим, як допитливий учень, переймав у народних майстрів, яких, на жаль, залишились одиниці їх рідкісне уміння, яке перейшло до них з діда-прадіда.
Природний рельєф Лисянки, з її високими пагорбами, густими лісами і перелісками, за словами Андрія Проціва, дуже нагадує любе серцю Прикарпаття, тож не дивно, що до цього мальовничого місця він прикипів душею, і називає його місцем сили. Бо саме тут він зрозумів своє істинне призначення – будувати храми з живого дерева, з вірою і любов’ю, звідки молитви вірян, за їх переконанням, йдуть просто на небо. Але щоб так було, потрібно провести детальний розрахунок, бездоганно виконати креслення, щоб як кажуть, комар носа не підточив. Інколи, це вартує кількох безсонних ночей. Бо, інакше, доведеться споруду розбирати, а це нечувана ганьба для майстра. І – велика честь та радість, коли купол вже встановлено на маківку церкви, і чути слова подяки від священика і вірян.
– Коли споруджували першу мою церкву у селі Козацьке на Звенигородщині, приїхав мій батько, щоб на власні очі побачити чим же син займається, якому ремеслу служить, – згадує пан Андрій. – Я назавжди запам’ятав його слова: «Тепер я можу спокійно помирати. Ти служиш людям і Богу, і вищого за це вже немає». Потім були церкви у селі Лоташеве Тальнівського району, Тетієві на Київщині, капличка у Чигирині, а зараз, на прохання батьків полеглого в російсько-українській війні сина-героя, будуємо на його честь храм Святого Юрія у Вінницькій області. В майбутньому я хочу здійснити свою заповітну мрію – відреставрувати старовинну козацьку дерев’яну церкву в селі Орли. Вона стане символом нашої перемоги, незламності і духовного єднання поколінь.
Іван СМОЛІЙ
