Лисянській швидкій медичній допомозі виповнилося 50 років
У далекому 1967 році при терапевтичному відділенні районної лікарні з’явилася нова структура, покликана оперативно реагувати на сигнал про загрозу життю і здоров’ю людей в населених пунктах району. І вже з перших днів її існування стало зрозуміло, як не вистачало саме такої медичної служби, яка вдень і вночі, за першим телефонним дзвінком, відкликалася на біду.
– Тільки нам, фельдшерам і водіям, відомо яких зусиль коштував у ті роки кожен виїзд до хворого. Не до кожного з них, особливо у віддалених селах, можна було дістатися за негоди. Доводилося буквально пробиватися крізь снігові замети, застрявати на розмитих дощами дорогах. Добиралися,
як могли. То пішки, з важкою медичною сумкою на плечі, то на підводі або санях, то на тракторі, – розповіла ветеран «швидкої» Ольга Демура. Згадуючи ті часи, скажу, що люди раніше були добріші, завжди йшли нам назустріч, а нині, на жаль, можуть і послати міцним слівцем.
Разом з Ольгою Володимирівною в кінці 60-их на станцію швидкої допомоги прийшли працювати фельдшерами і Любов Олексіївна Коломієць та Ніна Іванівна Пастушенко. Вони, попри всі труднощі і негаразди, через все своє життя пронесли любов до своєї професії І прищепили її багатьом молодшим колегам. Незважаючи на свій вік, жінки не збираються розлучатися з колективом – працюють диспетчерами.
-За свою піввікову історію лисянська «швидка» перетерпіла чимало змін, але непорушними залишалися традиції взаємовиручки і відданості обраній справі, -розповіла старший фельдшер Людмила Павличук. – Вже третій рік, після реформування, ми є підрозділом Звенигородської станції екстреної медичної допомоги. Колектив налічує 24 особи, маємо два бувалих в бувальцях автомобілі, невисокі зарплати і зношену, але ще надійну медичну апаратуру. З усім цим «багажем» ми щороку обслуговуємо до семи тисяч викликів. І з острахом очікуємо ще однієї такої «реформи», яка може поставити «хрест» на «швидкій».
Олександр ЩЕРБАТЮК