Вісті Черкащини Київські пенсіонери налагодили в Лисянці виробництво овочевих консервів для ЗСУ
Нечуваний сплеск волонтерського руху в перші місяці й роки війни зараз пішов на спад. Війна суттєво спустошила гаманці українців, і волонтери вже не можуть покладатися на масштабні збори коштів для закупівлі необхідної армії допомоги. “Ті люди, ті волонтери, з якими ми сьогодні працюємо, – це передусім бійці. Але не фронтові, а бійці в житті», – зауважила керівник Лисянського волонтерського центру «Країна вільних» Тетяна Синицька. Серед таких стійких і небайдужих – подружжя Красільнічуків – Олег Петрович та Ольга Віталіївна. Щотижня захисники на передовій одержують від них смачні посилки – консервацію домашнього приготування. І це не просто овочі й фрукти під кришечкою, а справжні кулінарні шедеври, виконані на високому професійному рівні. Адже Красільнічуки за фахом – технологи громадського харчування. Свого часу працювали в київських ресторанах, їдальнях, і кому як не їм краще знати про смачну і корисну їжу, рецепти і способи приготування різноманітних страв.
-З початком боїв за Київ у січні 2022 року, ми з дружиною закрили квартиру і поїхали в більш безпечне місце – на її малу батьківщину – Лисянку. По приїзду, я відразу вирішив записатися в територіальну оборону, однак, мені відмовили, бо ж таки пішов восьмий десяток, – розповів Олег Петрович. – Але вік не став завадою у волонтерській роботі, до якої ми долучилися з Олею. Спочатку допомагали плести маскувальні сітки, готувати тушонки у Лисянському ліцеї №1, а потім почали самі робити закрутки хлопцям на фронт, перетворивши нашу невеличку кухню в хаті у домашній міні-цех. Тільки достигають овочі і фрукти, як от і зараз, тут стає гаряче: плита працює цілий день, там кипить, вариться, готується за рецептами відомими лише господині. Саме Ольга – двигун усього цього процесу, невтомна трудівниця, а я лише помічник – закатую банки, укладаю їх у ящики і доправляю автівкою до волонтерського центру.
Тільки на перший погляд здається, що все так просто виходить у цих незвичайних людей, волонтерів-одинаків, як про них кажуть, справжніх бійців тилу. Основному процесу – консервації, передує копітка підготовча робота. Потрібно зібрати і переробити урожай з домашнього саду і городу, а також овочі й фрукти, які приносять сусіди, купити банки, кришки, цукор, сіль, спеції, домовитися про картонні ящики в магазинах чи деінде. На всі потреби йде три пенсії: Олега, Ольги та їх 93-літньої бабусі Стефанії Дмитрівни, яку доглядають, і яка, в міру своїх сил і здоров’я допомагає готувати посилки нашим захисникам. Вони не жалкують, що у своєму похилому віці обрали такий нелегкий шлях підтримки воїнів ЗСУ, не ремствують на деяких більш молодих і забезпечених земляків, які існують у своєму світі, де давно немає війни. Просто роблять свою роботу. Як звикли у житті: терпляче, планомірно, цілеспрямовано. До – самої Перемоги. Але і миритися з байдужістю не збираються.
«Я не розумію сільських жителів Лисянщини , під ногами яких гниють тонни овочів і фруктів. Їх залишають, за непотребою, на городах, у садах, просто викидають. А як би вони пригодилися на фронті, хлопцям в окопах потрібні вітаміни, щоб набратися сил для боротьби з ворогом. Чому б не скооперуватися в громадах, не налагодити заготівлю лишків сільгосппродукції і запустити міні-цехи з її переробки. У нас із дружиною великий досвід у цій справі, і ми разом могли б попрацювати для наших воїнів, і відправляти на передову не кілька ящиків консервації, а десятки», – резонно пропонує Олег Петрович.
Іван СМОЛІЙ
