Іван Попович – бунтівний піп і козацький полковник

Іван Попович був козаком кам’янобрідської сотні на Лисянщині, яка входила до складу Білоцерківського козацького полку. Згідно з реєстром цього полку, 1649 року за сотнею числилось 30 козаків із Кам’яного Броду, а після гучних перемог гетьмана Богдана Хмельницького їхня кількість зросла до 114. При цьому 20 із них були покозаченими шляхтичами, в тому числі і син місцевого священика Іван Попович.

Після утворення Паволоцького полку, шляхом виділення сотень Білоцерківського та Кальницького полків, Івана Поповича, завдяки його лицарській безстрашності і чесності, через деякий час обирають наказним полковником, причому, як свідчать історичні джерела, цієї честі він удостоювався двічі, змінивши на цьому посту легендарного Івана Богуна.

З перших днів приходу до влади Павла Тетері він виражав своє невдоволення пропольською політикою гетьмана. І наприкінці зими 1663 року вперше підняв бунт проти нього. Але цей виступ був швидко придушений. Піддавшись на умовляння київського митрополита Діонисія Балабана, Юрія Хмельницького та деяких інших представників козацької старшини, гетьман помилував Поповича з умовою, що той полишить світське життя й прийме духовний сан. Проте священиком той був недовго. Він зумів повернути собі паволоцьке полковництво і вже на початку травня 1663 року знову очолив повстання. Як зауважив літописець Йоахим Єрлич, “…в Паволочі всю шляхту, що вже встигла повернутися до своїх домівок, побито, також немало жидів і міщан багатих”.

Повстання охопило всю територію Паволоцького полку і з кожним днем набирало все більшого розмаху. На заклик бунтівного полковника до нього стали прибувати всі, хто був невдоволений режимом, хто залишився поза козацькими і шляхетськими вольностями.

Такий несподіваний поворот подій та неабиякий розмах повстання всерйоз занепокоїли Тетерю. 26 червня 1663 року він писав до короля:

“Тут несподівано застало мене перетворення домашніх овець на хижих вовків, надавши привід навіженому зраднику попу підняти прапор бунту і згубити так багато душ людських; воно розорило мене, розладнало моє здоров’я…”

Павлові Тетері все ж вдалося опанувати ситуацію. Для цього він був змушений викликати з Лівобережжя вірного йому Петра Дорошенка, який оточив загони Поповича в Паволочі, і змусив їх здатися. Івана Поповича і найближчих його спільників було схоплено, а інших учасників повстання, як згадував літописець, “…стрільбу і коней одібравши, киями і обухами вибивши…”, всіх відпустили.

Факти, про які довідався Тетеря під час допиту, розкрили далекосяжні наміри його організаторів. Іван Попович із самого початку намагався поширити паволоцький виступ на все Правобережжя. Саме з цією метою він розсилав невеликі загони повстанців у різні боки, які закликали до своїх лав усіх охочих і піднімали людей на боротьбу зі шляхтою та орендарями. Найбільшою небезпекою, про яку довідався гетьман, було те, що серед правобережної козацької старшини виявилося чимало прихильників попа-розстриги. Тому Тетеря, очевидно, вирішив зберегти в таємниці названі бунтарем імена. Під час допитів нікого не підпускав до ватажка повстанців і, сам залишаючись з ним наодинці, записував його свідчення.

Історики припускають, що гетьман всіх осіб, причетних до змови, взяв під свій особистий нагляд, і, можливо, потім знайшов спосіб з ними розправитися, але на той момент – зберіг спокій і обмежився лише констата- цією того, що “…число доброзичливців було дуже незначне, як про це свідчить зізнання померлого розстриги…, тож я помилявся саме в тих, на кого найбільше мав надію, вважаючи їх несхильними до порушення суспільного спокою”. Наприкінці червня 1663 року Івана Поповича за вироком козацького суду було засуджено до страти в Корсуні. Його спочатку прилюдно піддали тортурам, четвертували, а згодом – спалили.

Іван Попович послужив прообразом героя роману Пантелеймона Куліша “Чорна рада” козацького полковника Шрама (Чепурного).

Олександр ЩЕРБАТЮК