Художниця з Лисянщини перетворила оселі місцевих жителів на шедеври мистецтва

В усі часи українські жінки старалася якнайліпше прикрасити свою садибу, щоб хата й двір були кращі, як у куми чи сусідки. Із спогадів старожилів у нашій місцевості жінки колись розписували, розмальовували хати як усередині, так і ззовні. Тому кожне помешкання мало свій стиль, своє обличчя. В кого це найкраще виходило, то всі приходили дивуватися й казали, що в неї у хаті, як у церкві, що було найвищою похвалою. Сьогодні це називається петраківським розписом, і мистецтвом малювання у цій техніці володіють небагато майстринь. Серед них і самобутня художниця Любов Фролова з Кам’яного Броду, яка робить світ яскравішим й барвистішим – розписує стіни, картини та різні декоративні й ужиткові речі традиційними петриківськими сюжетами.

-Взагалі, я заробляю на життя декоруванням стін квартир і будинків, що стає дедалі популярнішим, – розповіла Любов Олександрівна. – Це теж творчість, яка дозволяє створювати на поверхні стіни вибрані візерунки, абстрактні малюнки, традиційні чи оригінальні модні ефекти. Але відпочиваю душею, коли випадає нагода взяти до рук пензля і «включити» фантазію. Є якась магія у тому, як на поверхні стіни чи горщика з’являються дивовижні, небувалі у природі яскраві квіти. Інколи вони так же незбагненно поєднуються з птахами, зображеннями тварин і людей. Такою «петриківкою» все частіше просять оздобити оселі і на Лисянщині. Сподіваюся, що народне мистецтво повернеться до нас, і я, нарешті, і свою домівку розмалюю. Бо зараз у нас, як у приказці, про «чоботаря без чобіт».

Любов Фролова народилася в Кам’яному Броді, але, через сімейні обставини, тривалий час жила в Кривому Розі, працювала провідницею поїзда, будівельником. П’ять років тому з усією родиною повернулася в рідне село, і тепер, зізнається, ніяким калачем не заманиш її в місто, бо зрозуміла, що нічого милішого серцю немає як власний будиночок в густому садочку над тихоплинним Тікичем, верболози і зелена-зелена трава, якої не побачиш у великому промисловому місті. Тим паче для художника, який сюжети для творчості може черпати лише переступивши поріг своєї хати.

Хто бував у Кам’яному Броді не міг не звернути увагу на зупинку громадського транспорту, яка скорше нагадує масштабну колоритну картину з місцевими краєвидами. Коли Любов Фролова приїхала в село, вона застала її в занедбаному стані. Тож вирішила власними силами поліпшити ситуацію. Прийшла, узяла в руки пензля та й розмалювала ту зупинку, як підказувало серце. Та так, що й сусідам стало заздрісно, адже не кожному селі звичайна зупинка є одночасно і справжнім витвором мистецтва. Те ж саме можна сказати і про місцеву дитячу дошкільну установу, школу.

Кожен художник має свій почерк. Це залежить від характеру людини, від поглядів, її відчуттів. Роботи Любові Фролової– це згусток її власної «я»: політ фантазії, яскравість, розкутість і творча сміливість. Вона береться і за пейзажі, і за художнє ліплення. І в одному, і в іншому має успіх. Хоча, зізнається, до тридцяти років навіть не підозрювала що має хист до малювання.

Любов Олександрівна з-поміж усіх жанрів образотворчого мистецтва, в яких доводиться працювати, все ж вирізняє петраківський розпис, вважаючи його сучасним і перспективним. Тому й мріє про відновлення призабутої української традиції, про власну майстерню, де хоче навчати сільську молодь «прикрашати наше повсякденне життя яскравими і теплими образами, які здатні підіймати настрій, надихати». Її мрія, як і завжди, стає реальністю. Вже виділено просторе приміщення, одна з шанувальниць її таланту подарувала меблі. Не за горами той час, коли про художню школу Фролової заговорять у високих мистецьких колах, де вже її роботи добре знають, а її учні братимуть участь у престижних виставках та конкурсах.

Олександр ЩЕРБАТЮК

Читайте також: «Це обладнання поліпшить якість медичних послуг»: Ігор Новицький передав лікарні гумдопомогу