Безнога Ганна Горкун їздила на роботу велосипедом

“Якби мої руки різали, я б болю не відчула. Вони тверді, як камінь”, – жителька села Розкошівка в Лисянському районі 86-річна Ганна Горкун спирається на руки і перекидає ноги-культі через поріг хати. Вже більше 70 років одинока жінка живе на колінах, пересуваючись лише за допомогою рук.

У лютому 1944 року тринадцятирічною дівчинкою, йдучи з мамою і старшою сестрою через нашпиговане мінами поле, вона наступила на смертоносну начинку і від страшного вибуху втратила обидві ноги до самих колін. Врятували військові лікарі. Відтоді жінка живе своїм особливим життям, яке одних шокує, а для інших є прикладом прояву сили духу.

“Щодня молюся до Господа Бога, щоб дав мені сили одній в чотирьох стінах починати новий день”.

Каже, що залишається оптимістом, в якої немає ні тіні образи на свою долю.

Ганна Захарівна намагається нічим не відрізнятися від здорових людей: варить їжу, пере білизну, донедавна шпорталася на городі – під хатою в неї цілих 50 соток, доглядала домашню живність. Раніше, коли була молодшою і почувалася здоровішою, працювала в швейній майстерні в сусідній Мар’янівці, обшивала своїх односельців вдома. На роботу їздила велосипедом, прилаштувавши протези, і навіть намагалася танцювати. І все заради того, щоб “бути, як усі”. Пари, через інвалідність, собі не шукала. Вирішила вікувати одна.

“Ми з мамою і сестрою, коли ще ті були живі, побудували дві хати, – розповідає жінка. – У війну наш будинок згорів. Тоді всією ріднею зліпили мазанку. А ось у цю нову, де зараз живу, вселилися у 70-их роках. Чотири роки тому до мене приїжджали з району, поміняли шифер, зробили ремонт”.

Останній рік баба Ганна зимувала в племінника в столичній квартирі. Повернулася у квітні. Застала вибиті двері і вікна. Через них винесли з хати 10 подушок, дві перини, чотири покривала.

“То сільські п’яниці це скоїли, які ніде не працюють”, – обурюється.

Кілька років тому за сприяння управління соціального захисту населення райдержадміністрації Ганні Захарівні вручили ключі від автомобіля “Славута”. Ним доручила керувати племіннику. Він приїжджає з Києва щотижня. Доставляє продукти і возить тітку в лікарні. Всю пенсію, понад три тисячі гривень, віддає йому.

Ганна Захарівна спить на підлозі. На ліжко важко сідати й важко спускатися.

“Уже 10 років не вмикала телевізора. Він у мене високо на шафі. Треба тягнутися. А сил немає”.

Каже, що звикла так жити. Єдиною втіхою є кішка. Раніше була й собака, але позбулася його, бо потрібно щодня варити їсти. Сама їсть сьогодні те, що принесуть люди.

“Зрідка щось закалапуцяю, як не підводить здоров’я”, – каже.

Через місяць її знову заберуть до Києва.

“Свою 87-у весну не знаю чи й зустріну у своїй хаті. Намучилась тут. Але ж усе таке рідне”.

Олександр ЩЕРБАТЮК

Читайте також: Ганна Горкун навколішки побудувала дві хати