Алкоголіки відриваються на похоронах, бо весілля в селі – рідкість

– Миколо, мо по сто грам. Галя вже відкрила магазин.

– З бутля не буду. Хтозна, де вона його взяла. Давай до бабки Зіни на Заріччя. Вчора вигнала самогон. Там надьожно…

Чоловіки, покрутившись біля сільмагу, пішли похмелятися на дальній куток, де хоч і “кисла горілка, зате не отравишся”.

Запитую у продавчині Галі, чому це Микола, який тут тижнями не “викисав”, і траплялося, спав під магазином, раптом відмовився від дешевого “розливу”.

-Ото як по телевізору показали, що люди труяться горілкою, як одрізало. По 5 гривень за сто грам не хочуть, бояться. Пляшку за 57 гривень мало хто бере. Як приїдуть молоді хлопці на вихідні із заробітків, ото тільки й виторг.

Купити в селі півлітру для немісцевих, виявляється, марна справа. “Продають, та на всім”, – типова відповідь тим, хто цікавиться випивкою. Кажуть, не тому, що когось остерігаються, а через дорогий цукор. Якщо одержать по мішку на пай, чи куплять на базарі по 700 гривень – стараються заощаджувати. Коли вже й зварять самогону, то “на свята”, а щоб торгувати – то рідкість. Як не дивно, сільські посилають за “горючим” у райцентр за 12 кілометрів, де “люди багатші, і женуть оковиту прямо в квартирах багатоповерхівок”. Тут справді, без зайвих проблем, можна купити літру відбірного самогону за 50 гривень.

“Кажуть, у селі спиваються. Я б сказав, що за радянської влади п ’яних у селі було набагато більше. Тоді заливалися дешевим портвейном, плодово-ягідним вином, і в кожній хаті був самогонний апарат. Тепер, особливо останнім часом, навіть заядлих чарколюбів, частіше бачу на вулиці без “градусу”. Відриваються вони тільки на похоронах, бо весілля в селі бозна коли й було…” – висловив свою думку один з сільських голів.

Олександр ЩЕРБАТЮК