Вісті Черкащини Агроном на Лисянщині посіяв довіру людей, ставши старостою
Староста Кам’янобрідського старостинського округу на Лисянщині Віталій Гладченко на посаді – три роки, два із яких припали на час повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. За його словами, війна дуже змінила життя людей у селах громади. Багато хто за цей час виїхав за кордон, натомість з’явилися родини, евакуйовані з із зони воєнних дій. Більше 60 жителів округу, куди входять Кам’яний Брід, Погибляк та Дубина, несуть службу у Збройних силах України. Від початку повномасштабного вторгнення громада активно займається волонтерською діяльністю: допомагають Силам оборони України, виготовляють маскувальні сітки, буржуйки, збирають продуктові посилки. Особливо боляче, каже він, люди у селі переживають втрати воїнів-односельців, які загинули, захищаючи Україну. Дуже хвилюється і сам, а, особливо, коли доводиться повідомляти про загибель чи поранення військових їхнім батькам чи дружинам.
–Робочий день старости сьогодні – це 24 на 7. Будь-коли люди можуть мені зателефонувати, бувало, й опівночі дзвонять. З різними питаннями звертаються, – каже Віталій Олександрович. – Я як зв’язковий між громадою і владою. Але головне для мене – це добробут наших людей. Я маю бути і психологом, і юристом, і землевпорядником, і адміністратором. Щоб соціальні, побутові та інші потреби мешканців села були задоволені. Люди приходять з різноманітними проханнями, але не всі розуміють, що староста не вирішує всіх проблем села, і бюджет не в його руках. Але й приємно, що односельчани таки дослухаються до мене, підтримують, допомагають.
Віталій Гладченко переконаний, що староста в селі без підтримки людей, нічого не вартий, тому із вдячністю говорить про місцевого фермера Сергія Джуглю, бібліотекаря Людмилу Багателю, діловода Валентину Гончар, небайдужих жителів Кам’яного Броду Юрія Кріта, Віктора Білоуса, Євгенія Денисенка, Мар’яна Кухаревича та інших, з якими тісно співпрацює, які приходять на допомогу за першим покликом. І свята громади, і ремонти, і благоустрій села – усе тут спільне.
Завдяки такому вирішенню усіх проблем громади, відчувається, що до керівництва прийшов справжній господар, який і в цей нелегкий воєнний час турбується про село як про власний дім. Зміни у селах старостинського округу видно, як кажуть, неозброєним оком: оновлені автобусні зупинки, щойно відкрита Алея Слави, відремонтована дорога, побудований дитячий спортивний майданчик, відкрита дитяча художня школа.
Фельдшер сільського ФАПу Світлана Дроговоз згадує, скільки років доводилося терпіти незручності в медичному пункті: « Я пережила чотирьох керівників села, але так і не добилася, щоб ФАП відповідав усім нормам і вимогам сьогодення. Віталій Олександрович без жодних запитань, за короткий час зумів перетворити наш заклад в один із кращих у районі. Здійснилася моя мрія – з’явилися пандус, холодна і гаряча вода, внутрішній туалет. Він завжди цікавиться наявністю медикаментів, за потреби доставляє хворих до територіальної лікарні власним транспортом.
– Я мушу виправдовути сподівання людей, для цього й погодився на цю роботу, – зізнається Віталій Олександрович. – Хоча на перших порах й закрадалися сумніви: а чи по Савці свитка, як кажуть. Адже більшу частину життя мав справу з рослинами, сівозмінами, технологіями – за фахом я агроном, і десь глибоко в душі ним і залишаюся. Але коли надійшла пропозиція від голови Бужанської територіальної громади Валентини Стадник очолити старостат, вирішив спробувати. І вже з перших днів роботи зрозумів, що моє головне завдання полягає в тому, щоб максимально бути наближеним до людей, якомога більше їм допомогти тут, у селі, а не відправляти у Бужанку, Лисянку чи Звенигородку. Люди бачать результати роботи, відчувають себе захищеними. У нашій справі для кожного треба бути не лише спеціалістом, а й другом та порадником, особливо в цей важкий для кожного час.
Іван СМОЛІЙ
