Тетяна Дмитрова з Катеринополя розповіла про секрети вишивки

Тетяна Дмитрова – знана вишивальниця з Катеринопільщини, добре відома в творчих колах області та за її межами. Саме вона (разом з Катериною Дудар) є співавтором рушника «Катеринопільщина – край хліба, квітів і добра». Як з’ясувалося, родом жінка із Вікниного – села, що подарувало Україні цілу плеяду майстрів та художників. Правда, в рідному селі її знають як Тетяну Гріненко.

– Що у вас там за природна аномалія? Майже всі мешканці творчі. Роблять картини з насіння, соломки, бісеру, малюють, пишуть вірші, музично обдаровані, – цікавимось.

– Саме так! Щось там є. Спонукає до творчості, – підтримує майстриня.

Пані Тетяна каже, що не може похвалитися аж надто великим доробком. (Хоч вишиває приблизно з 4-го класу. Хист успадкувала від матері ). Бо до кожного рушника ставиться дуже прискіпливо: довго виношує задум, працює над орнаментом, символікою. В кожну роботу намагається вкласти якийсь потаємний смисл, «закодувати» її на щастя, добробут, гармонію.

«Ось, скажімо, рушник «На межі тисячоліть», – розповідає. – Там в орнаменті є щось схоже на куполи церков. Це символізує повернення народу до віри, духовності. Два ряди ягід. В одному вони маленькі, пригнічені, в іншому – великі, розкішні. Так я захотіла передати, що раніше не цінувались плоди людської праці, й, звісно, побажання, що це має змінитися в майбутньому».

Є своя символіка й в рушникові, присвяченому Катеринопільщині. Майстрині «закодували» в ньому побажання достатку, добробуту, процвітання, краси, стабільності, порядку рідному краєві. Є в ньому й нагадування про скороминущість життя (квіти) й про безперервність культурної традиції (меандр), й про зв’язок поколінь (дзвіночки).

«У більшості випадків рушник складається з трьох частин: «минуле», «теперішнє» і «майбутнє» (останнє – це побажання або звернення до богів)», – розповідає майстриня.

Вишивка – це справжня наука, прадавня грамота нашого народу. Тому з нею потрібно поводитись дуже обережно, знати мову символів, аби не нашкодити собі та іншим. Так, зокрема, рушник «Катеринопільщина» не підійде для подарунку людині, бо на ньому «зашита» середина (майбутнє), яка має бути чистою. Лотоси (за традицією) треба зображувати квітками донизу, що символізує перетворення негативу на позитив. Однак дехто цього не знає й зображує навпаки.

Пані Тетяна в своїй творчості приділяє багато уваги майстерності, традиціям, різним технікам. Для неї головними кольорами є червоний і чорний. «Ще зустрічала в старовинних орнаментах вкраплення жовтого, зеленого й фіолетового, – каже. – Але небагато. Наші предки віддавали перевагу природним кольорам. Тому не сприймаю сучасних експериментів із яскравими нитками: помаранчевою, салатовою, рожевою і т. д. Дехто за яскравими квітками приховує технічний примітивізм, відсутність змісту. Мені цікавіше експериментувати з технікою. З інтересом працювала над вишивкою в палітрі білого на сірому».

Майстриня радіє, що обидві її доньки – Галина та Світлана – уміють вишивати. Однак більші надії вона покладає на чотирьох внучок. Саме для них збирає заготовки орнаментів. Можливо якась вирішить продовжити бабусине ремесло. Хист до цього у дівчаток є.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ