Росіяни кілька разів згонили населення Правобережної України

В Катеринопільському районі нещодавно відбулось свято місцевого значення – день села Ступичне. Як завжди, такі свята близькі і бажані для людей, що живуть в кожному конкретному селі. Таким воно було і цього разу. Та довелось почути і таке, що різонуло слух, заставило здригнутись від оголошеного невігластва. Йдеться про введену в програму свята “історичну” згадку про виникнення села Ступичне. Ні, в цій статті не можна висвітлити достовірно історію виникнення назви села – це справа майбутнього або, можливо, хтось вже зробив цю роботу та ще не оприлюднив. Зараз важливо розвіяти шкідливу вигадку, яку колись вперше почув кожен житель Ступичного, і, не маючи іншої інформації і спеціальних знань, свято вірить в небилицю про російського князя Потьомкіна, побудованих ним “сто пічей” та незграбного підлаштування цієї вигаданої співзвучності слів під власну назву – Ступичне. І навіть зараз, на підйомі історичних знань і патріотизму подібні “історії” продовжують замулювати голови громадян у різних куточках України і опосередковано плодити щось на кшталт “жителей Донбаса” в гіршому розумінні.

Тобто людей, що всупереч дійсності пов’язують події історії місцевого виміру з відомими особами російської історії. Як правило, найчастіше такими особами є Петро І й Катерина ІІ, що свідчить про грандіозну міфологізацію і приниження перед російськими царями. Ця народна етимологія є розповсюдженою практикою в багатьох місцевостях і призводить до відсутності патріотизму, ураженні “хохляцтвом”, формуванні умов для просування пресловутого “руського міра” з усіма огидними реаліями його “духовних скрепів”. Звичайно, що більшість людей такою інформацією не обтяжується в повсякденні проте на підсвідомість багатьох це впливає. Звідси і формування волевиявлення на виборах – голоси за комуністів, соціалістів, регіоналів, піддавання на підкуп – прямий і опосередкований. Зрештою, маємо і відповідне життя. Сказане вище відноситься до всіх територій нашої держави.

Тепер повернемось до теми: чому ж назва села Ступичне, як і саме село не могло виникнути з волі російського князя Г. Потьомкіна. Відкинувши обтяжливі для не дуже підготовлених читачів подробиці, нагадаємо, що землі Калниболотчини (саме так а не Катеринопільщини) були, хоч і рідко але майже постійно заселені з початку 16 ст. після створення південної оборонної лінії Великого князівства Литовського. Тоді виникли укріплені замки північніше річки Вись одним з яких було Калниболото. Довколо укріплених місць осідали нові прибульці, переважно з Заходу і Півночі України. Після злиття Литви і Польщі в єдину державу Річ Посполиту (1569 р.) землі нашого краю відійшли до Польщі і до 90 років 16 ст. розвивались цілком гармонійно, якби не напади підлеглих Кримському ханству ногайців, буджаків і власне татар. Кінець 16 ст. через запровадження шляхетського і релігійного гніту став причиною низки козацьких повстань, що не сприяло подальшому заселенню краю. Опустимо тут події буремного 17 ст. аж до 1679 р і нагадаємо, що в тому році стався перший “згін” (насильницьке переселення) населення Правобережної України на лівий берег Дніпра разом з розібраними церквами, худобою, скарбом, реманентом і всіма людьми.

Згін примусовий, здійснений волею московського царя і його вірного васала лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Надалі на землях Правобережної України відбулось ще кілька таких згонів. Пояснимо, що Правобережною Україною прийнято було називати в той час територію від с. Стайки (60км нижче Києва по Дніпру) і до лінії, що її утворює р. Вись від Дніпра. В глибину ця територія простягалась до Случі і Збруча. При всіх згонах така велика територія не була повністю спустошеною а от землі нинішньої Черкащини, особливо ті, що були ближче до Дніпра і до степу, тобто до Висі пустіли майже повністю.

Для нас є важливим останній, наймасовіший згін 1711-12р.р. Тоді тут залишилась пустка. От тому-то виникнення більшості сіл в нашій частині Черкащини і відносять до 18 ст. коли старі села заселялись по новому і дійсно, виникали нові. Чому стався цей згін? Тому, що після полтавської катастрофи і наступної невдалої спроби Пилипа Орлика з запорожцями і союзниками-татарами відновити владу Запорозької Січі і гетьманську державу в Україні 1710 р. московські війська переслідуючи запорожців до володінь Туреччини були оточені на річці Прут, цар Петро І в 1711 р. фактично попав в полон і отримав ультиматум від турків. За умовами ультиматуму Московія (справжня тогочасна назва Росії) відмовлялась від зазіхань на Правобережну Україну, повертала її під юрисдикцію Речі Посполитої, платила викуп за звільнення царя і випуск його війська. От в грудні того ж року і по лютий 1712 було проведене це насильницьке переселення. З 1712 року польська шляхта стала повертатись у раніше оформлені за ними маєтності. А територія с. Ступичне попадала в так зв. Смілянський ключ, що належав відомим польським магнатам Конецьпольським, що володіли ним з 1633р по 1712 р (з 1648 – формально). В тому ж році вони продали ці маєтності менш відомим Валевським а у тих, через нехитру аферу їх купили в 1725 р. дуже відомі і могутні польські князі Любомирські.

На першу половину 18 століття й припадає масове повторне заселення і виникнення більшості сіл нашого району. Поляки вабили переселенців т. зв. слободами, коли переселенцям надавали реманент, худобу, посівний матеріал і звільнення від податків на термін від 10 до 30 років. І йшли люди з Західної України, з Польщі, з Поділля і Полісся. Частково повертались і з лівого берега. А Ступичне? Воно могло бути заснованим раніше і потім відновленим, могло бути новозаснованим. Документів 17 ст. і раніше збереглось менше, тому і пишуть в історіях сіл першу документальну згадку, що найчастіше відносилась до першої половини 18 ст. А села могли вже бути. До того. Відомо, що Любомирські таки засновували села в 70-80 р.р. але чи було серед новозаснованих Ступичне невідомо. Володіння, що належали до згадуваного Смілянського ключа були великі, на територіях кількох сучасних районів. Звичайно, нічого ніхто з власників поселенцям не дарував і для них не будував як говориться в небилиці, що і стала приводом до статті.

Але підемо далі. 2 січня 1787р. князь Ксаверій Любомирський, власник цих земель на той час, будучи на російській військовій службі добровільно-примусово продає свої маєтності разом з Ступичним російському князю Г. Потьомкіну (до речі, за родоводом теж із вихідців з Польщі). Навряд чи Потьомкін, який помер 5 жовтня 1791 р. колись і бував в новопридбаних помістях, хоча це і не виключено. Придбання він робив щоб утворити торгівельний ланцюжок – зерно (як багатство краю) – порти (тільки-но збудовані Миколаїв і Херсон) – порти Середземного моря (як ринки збуту). В результаті війни 1768-74 рр. з Туреччиною Росія захопила територію Кримського ханства, ліквідувала його (1783), захопила турецькі володіння в Причорномор’ї, зліквідувала останні залишки автономії України – Запорожжя. В серпні того ж 1787 року вона почала нову війну з Туреччиною і Г. Потьомкін майже весь час був в очолюваній ним Південній армії аж до своєї смерті в степу між Яссами (Молдова) і Миколаєвом. Наші ж землі перебували в складі Речі Посполитої до 1793р. Ніколи не була на наших теренах російська цариця-імператриця Катерина ІІ (справжнє ім’я Софія-Августа-Фредеріка Ангальт-Цербстська). В описі маєтностей, що їх продав Потьомкіну Любомирський село Ступичне згадується як вже існуюче.

От така-то правда, шановні жителі села Ступичне. І знаменитих фікцій “потьомкінських сіл” в Ступичному і навколо в радіусі сотень кілометрів не було, бо маршрут подорожі імператриці в 1787р. проходив з Глухова до Києва суходолом а далі, до порогів, по Дніпру. Калниболотчина залишилась далеко в стороні. А ще те, що начебто ліс вирубали, щоб село заснувати категорично розвінчує цей “народний переказ”, бо ліс тоді цінували і берегли дуже строго. Не так як тепер. Похилевич в своєму описі нічого суттєвого не додав та й не міг додати. Розвінчавши цю нісенітницю (в більшості інших сіл такі ж самі) про подарунок Потьомкіна в “сто пічей”, дуже хотілось би відповісти на питання: чому так називається село. На “коли” і “як”, якщо не з’ясуються нові факти, відповідь вже дана а походження назви треба з’ясовувати зі спеціалістами що займаються наукою з власних назв – ономастики. Версії є, але то здогадки. Тому, на останнє питання відповідь повинні дати відповідні спеціалісти. Залишається підсумувати і запам’ятати: с. Ступичне виникло задовго до 1787р., коли воно попало в володіння князя Потьомкіна. Можливо і задовго до його народження. Ніхто з попередніх власників території, на якій стоїть село, не дарував привезеним туди поселенцям-селянам ніяких сто хатів (та ще й “під ключ”, з піччю). Ніколи б власник не вирубав навіть для примусового поселення надзвичайно цінний в наших краях ліс.

І останнє. Історія – наука, яка не стоїть на місці. Розкопуються нові артефакти, знаходяться нові документи, зв’язуються розрізнені маловідомі інформації. Це дозволяє нам, сучасним людям, узнати більше, ніж знали наші попередники, переосмислити, а не переписати заскорузлі брехливі штампи російської і більшовицької окупаційної влади. Відкрити для себе наших українських героїв. Розбудити в собі патріота а значить громадянина. Людини цінної для суспільства, самого себе і Бога. Бо не можна миритись з почутим вже неодноразово: “Та хай вже той Путін прийде та буде мир. А картопля все одно рости буде”. Так-так і таке є. А береться воно з незнання історії, з потреб виключно кендюха, з продажного і бездумного голосування, із заіржавілого опору надання вулицям імен наших Героїв і вшанування подій нашої історії.

В іншому випадку будемо ставити пам’ятники нашим гнобителям (як Катерині в Одесі), будемо “хохлами” безродними, матимемо ворожу до нас власну владу і палку турботу Путіна. Як у випадку з Донбасом. А картопля хоч і вродить тільки інші її їстимуть або тільки картопля і залишиться. Та є ще і розум і воля і сила, є порох в порохівницях і підростають юні гарячі серця. Наше щастя чи наше нещастя залежить від нас самих.

Олександр ПІХОТА

Микола ЗАМКОВЕНКО

10.10.2016 14:14
Переглядів: 1181
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.