Неокласик Павло Филипович народився у Кайтанівці

2 вересня виповнилось 125 років з Дня народження нашого славетного земляка – Павла Филиповича ─ відомого поета-неокласика, перекладача та літературознавця. Як відомо, народився Филипович у селі Кайтанівка Катеринопільського району. У 1991 році на честь сторіччя з Дня народження на малій батьківщині поета було встановлено пам’ятник. А чи не забули земляки про свого визначного односельця за 25 років?

“Та ні, не забули. Згадували про нього ще 1 вересня. Адже пам’ятник розташований на території школи. Діти поклали квіти. 2 вересня теж клали квіти і школярі, і представники влади. В селі про нього пам’ятають, знають, що такий був, а от, чи багато хто читав його твори, не знаю, не скажу”, ─ розповідає 43-річна Ліна Лисиченко, мешканка Кайтанівки.

Наш журналіст Микола Замковенко кількома днями раніше, перебуваючи у відрядженні, теж вшанував пам’ять визначного земляка, відвідавши його меморіал.

“Такі вчені як Павло Филипович ─ гордість Катеринопільщини. Ми повинні шанувати їхню пам’ять і навчати цьому наших дітей та внуків. Після прочитання книги Олега Шатайла “Спадкоємці козацької слави (Біографії генералів Армії Української Народної Республіки – уродженців Черкащини)”, ─ я відкрив для себе ще одного Филиповича – двоюрідного брата Павла Петровича – полковника Армії УНР Віктора Михайловича Филиповича з Межигірки, що на Шполянщині. Яка багата наша земля, що родить і хліборобів, і літераторів, і полководців!” – поділився враженнями Микола Іванович.

* * *

Народився Павло Филипович 1891 року в родині священика. Освіту здобував у Златопільській гімназії, Колегії Павла Галагана (Київ) та в Київському університеті Святого Володимира, де був учнем Володимира Перетца. У 1915 році Филипович завершив навчання в університеті (за дипломну роботу був нагороджений золотою медаллю) і залишився працювати як професорський стипендіат, пізніше став приват-доцентом та професором цього вузу, що 1920-го був перейменований в Інститут народної освіти.

Разом з Миколою Зеровим вів семінар з історії української літератури к. ХІХ- поч. ХХ сторіч. Одночасно виступив як літературний критик у часописі “Книгар” та літературознавець, працюючи у ВУАН. Видав низку наукових збірників, співпрацюючи з Сергієм Єфремовим, Миколою Зеровим та іншими вченими – “Шевченківський збірник” (1924), “Шевченко та його доба” (1925, 1926), “Іван Франко” (1926) “Література” (1928) тощо. У вітчизняне літературознавство Филипович увійшов як яскравий представник порівняльно-історичного методу.

Поряд із цим Павло Филипович займався перекладацькою (здійснив переклади з французької ─ Шарля Бодлера, Поля Верлена, П’єр-Жана де Беранже, російської ─ Олександра Пушкіна, Валерія Брюсова, Євгена Баратинського) та поетичною діяльністю ─ написав дві збірки віршів ─ “Земля і вітер” (1922) та “Простір” (1925). Ранні поетичні твори Филиповича позначені впливом символізму, імажинізму та народнопісенної поетики, а пізніші ─ зразок неокласики. Як поет Павло Филипович належав до літературної групи “неокласиків”, куди входили також його найближчі друзі ─ Микола Зеров та Михайло Драй-Хмара.

“Неокласики” орієнтувались на античну поетику, а це, з погляду радянської ідеології, було запереченням соціалістичної дійсності. У серпні1935 року Филиповича заарештували, а в 1936, разом із Зеровим, засудили до страти за приналежність до “шпигунсько-терористичної організації”, що нею мав бути нібито семінар української літератури в Київському ІНО. Згодом вирок замінили на 10-річне ув’язнення. Відбував покарання на Ведмежій Горі (на північ від Ленінграда), потім на Соловках. Страчений 3-го листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу Медвеж’єгорська (нині Республіка Карелія, РФ) одночасно із Миколою Зеровим. Реабілітований у січні 1958 року.

У 1939 році засудили й заслали в Караганду на 5 років також дружину Филиповича, Марію Андріївну, в якої від постійних хвилювань за чоловіка почалися психічні розлади. Подальша її доля невідома.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

Познайомитись із поезіями Павла Филиповича можна тут