На Катеринопільщині пам’ятка культури потребує термінової реставрації

Пишучи про ікону Сухокалигірської Богоматері, не можна оминути увагою також святиню, у якій вона прославилася – місцевий храм.

Як свідчать історичні джерела, зокрема праця катеринопільського краєзнавця Василя Яковенка «Про село Суху Калигірку Катеринопільського району Черкаської області та її архітектурну пам’ятку – храм Іоанна Богослова» («Відроджена пам’ятка», Київ, 1997 рік), у Сухій Калигірці спершу була кам’яна церква, яку зруйнували після Переяславської Ради (1654), коли навколишні землі відійшли до Польщі. На місці кам’яниці збудували церкву за уніатським зразком із дубових колод. Після Гайдамаччини її розібрали й перевезли до полонізованого переселенцями села Лисича Балка. (Рештки цієї споруди у Лисичій збереглись і донині). А в пам’ять Гайдамаччини 1734 року в Сухій Калигірці було збудовано дерев’яний п’ятикупольний храм.

З приходом радвлади його поступово нищили: 1921 року забрали дзвони, 1935-го розібрали дзвіницю, 1961-го вивезли церковне начиння, реліквії разом із чудотворною іконою, з 1967-1976 храм використовувався як колгоспна комора.

У 1988-1992 роках місцеві активісти (Анатолій Деревецький, Василь Яковенко, Дмитро Миколюк, Іван Галич, Федір Шевченко) отримали від Черкаської облради певні кошти на реставрацію пам’ятки. Однак через інфляцію грошей вистачило лише на виготовлення проектної документації. Силами колгоспу тоді відновили верх храму. А в 1995 році небайдужі звернулись до депутата Верховної ради Вадима Гетьмана. В лютому 1996 року Гетьман повідомив, що Українська міжбанківська валютна біржа виділила на реставрацію пам’ятки 50 тисяч доларів США. Кошторис у процесі реставрації значно зріс, але й у збільшеному обсязі був профінансований біржею, яка взяла на себе також оплату виготовлення іконостасу. На відкритті храму 21 червня 1997 року разом з Вадимом Гетьманом був майбутній (третій) Президент України Віктор Ющенко.

Після трагічної загибелі Вадима Гетьмана долею Сухокалигірської святині певний час опікувався нардеп Юрій Кармазін, який і подарував у 2008 році копію чудотворного образу. Однак нині храм потребує посиленої уваги з боку влади, адже силами однієї сільської церковної громади зберегти пам’ятку в належному стані важко.

– Храм потребує реставрації. Облізла фарба, потрібно міняти дошки. Лише фарбуванням ситуацію не вирішити, оскільки ці дошки (обшивка) вже не вбирають фарбу. Вона до них просто не пристає. А ви знаєте, скільки зараз коштує дошка! – бідкається настоятель отець Роман.

Зауважимо, в Сухій Калигірці станом на 1 липня 2020 року було зареєстровано 417 осіб, але, за свідченням місцевих, тут проживає близько 150 людей, поміж яких переважна більшість пенсіонери. Сільська громада самотужки з реставрацією храму не впорається.

Тож закликаємо керівництво Мокрокалигірської громади, Звенигородську райраду, Черкаську обласну владу, депутата Верховної Ради Андрія Стріхарського не закривати очі на цю проблему, активно долучитися до її вирішення.

Зберегти, реставрувати пам’ятку та передати її майбутнім поколінням – святий обов’язок.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ