Легендарний ''айдарівець'' і після смерті підкорює серця дівчат
31 січня Катеринопільщина з болем згадувала свого легендарного сина – Руслана Бобурова. За традицією родичі, друзі та побратими вшанували його могилу. Отець Іван Юрків (Київського патріархату) прочитав заупокійні молитви. Не забули про земляка і єрківські посадовці, що поклали до місця вічного спокою Героя вінки та квіти.
Руслан Бобуров народився 23 березня 1966 року в селі Сигнаївка Шполянського району у сім’ї залізничників. Потім родина переїхала до Єрок. Закінчив Єрківську школу, Ватутінське професійно-технічне училище, де здобув професію штукатура-облицювальника. 1985-1987 служив у Афганістані. Після армії працював за спеціальністю у Ватутіному, а згодом у катеринопільській пожежній частині. Останні роки заробляв на життя ремонтами, оскільки мав золоті руки, розбудовував власний будинок у Катеринополі. Пишався й радів дорослою донькою Юлею. Активний учасник Євромайдану та Революції Гідності. З початком АТО добровольцем пішов на фронт, служив у “Айдарі”. Руслан Бобуров завжди був у перших рядах у бою, прикриваючи молодих, дякував побратимам, за те, що повертались живими, а родичам загиблих пересилав свою зарплату. Нам є ким пишатися й на кого рівнятися. Легендарний “Німець” загинув у місті Щастя при обстрілі Луганської ТЕС. Коли його перевозили на батьківщину, по всій дорозі траурної процесії люди ставали навколішки. На похорон 3-го лютого 2015 року прийшли понад 3 тисячі людей.
На смерть Руслана відгукнулися серця молодих поетів. Ми вже знайомили вас із поезією вікнинської школярки Анастасії Сущенко. А тепер пропонуємо вірш мокрокалигірської поетеси Сніжани Репеченко, приурочений вшануванню хороброго воїна.
Він прикривав нас тілом уже вкотре?
За мир боровся і за наші долі.
Приймав грудьми усе палюче, гостре,
Щоб не дістали рідних такі болі.
Майдану голос у його гортані,
В руках тримав відважно оборону.
Продовжував боротися в “Айдарі”
Від заснування того батальйону.
Руслан Бобуров, “Німець” легендарний,
Як говорили, “сам він вартий роти”.
До будь-якої зброї завжди вправний.
Й сепаратисти знали ті чесноти:
Своїм новеньким подавали звістки,
Мов, “стережіться “Німця”, особливо” −
Не утекти від вогнища зенітки,
Яку він “мамка” кликав жартівливо.
Не зникнути від “Машки” − кулемета −
Стріляв з душею і на всю потужність.
За “Німця” смерть винагорода щедра −
Так муляла невірним його мужність.
Як кажуть про Руслана побратими −
Усі найкращі риси мав у серці,
Витягував з-під куль нас, ледь живими,
Боявся не своєї – друзів смерті.
В Георгіївці, якось, під час штурму,
У комір “Німцевого” “броника” застрягла
Й поранила губу ворожа куля.
Та навіть це не втримало Руслана,
Тоді він залишився воювати,
І саме завдяки його зенітці
Утримали плацдарм наші солдати,
Хоч відступати мали в тому місці.
Історії про нього кожен знає,
Хто був хоч раз у цьому батальйоні,
“Героїв, − кажуть, − слава не вмирає” −
Він воював у рідному кордоні.
Хто знає, що було в козацькім серці?
Боліло за сім’ю, за Україну,
Боялося, щоб ворог той не вдерся,
Не розкотив до глибини руїну.
На фронті як жилось йому, хто знає?
Сьогодні обіймає свого друга,
А завтра його ворог убиває.
Несправедливість… в серці знов розруха…
В “Айдарі” “Німець” з першого загону,
Там кілька сот знаходилось козацтва −
Не стало їх.., хто ранений, хто в Бога,
З них вмер Руслан останнім…в місті Щастя…
Слова його правдивими лишились
“Я до кінця за мир боротись буду”,
В бою роки бурхливі закінчились,
Повік добро те не забути люду.
Хай наболіле серце знайде спокій,
І з Богом гляне з часом на Вкраїну,
Заквітне мир на цій землі широкій,
Заллє молитви мова солов’їна. (08.02.2015)
Вічна слава і пам’ять Героям, що віддали життя за своїх друзів, рідну країну, наш народ.
Тетяна ІВАШКЕВИЧ