Легендарний ''айдарівець'' і після смерті підкорює серця дівчат

31 січня Катеринопільщина з болем згадувала свого легендарного сина – Руслана Бобурова. За традицією родичі, друзі та побратими вшанували його могилу. Отець Іван Юрків (Київського патріархату) прочитав заупокійні молитви. Не забули про земляка і єрківські посадовці, що поклали до місця вічного спокою Героя вінки та квіти.

Руслан Бобуров народився 23 березня 1966 року в селі Сигнаївка Шполянського району у сім’ї залізничників. Потім родина переїхала до Єрок. Закінчив Єрківську школу, Ватутінське професійно-технічне училище, де здобув професію штукатура-облицювальника. 1985-1987 служив у Афганістані. Після армії працював за спеціальністю у Ватутіному, а згодом у катеринопільській пожежній частині. Останні роки заробляв на життя ремонтами, оскільки мав золоті руки, розбудовував власний будинок у Катеринополі. Пишався й радів дорослою донькою Юлею. Активний учасник Євромайдану та Революції Гідності. З початком АТО добровольцем пішов на фронт, служив у “Айдарі”. Руслан Бобуров завжди був у перших рядах у бою, прикриваючи молодих, дякував побратимам, за те, що повертались живими, а родичам загиблих пересилав свою зарплату. Нам є ким пишатися й на кого рівнятися. Легендарний “Німець” загинув у місті Щастя при обстрілі Луганської ТЕС. Коли його перевозили на батьківщину, по всій дорозі траурної процесії люди ставали навколішки. На похорон 3-го лютого 2015 року прийшли понад 3 тисячі людей.

На смерть Руслана відгукнулися серця молодих поетів. Ми вже знайомили вас із поезією вікнинської школярки Анастасії Сущенко. А тепер пропонуємо вірш мокрокалигірської поетеси Сніжани Репеченко, приурочений вшануванню хороброго воїна.

Він прикривав нас тілом уже вкотре?

За мир боровся і за наші долі.

Приймав грудьми усе палюче, гостре,

Щоб не дістали рідних такі болі.

Майдану голос у його гортані,

В руках тримав відважно оборону.

Продовжував боротися в “Айдарі”

Від заснування того батальйону.

Руслан Бобуров, “Німець” легендарний,

Як говорили, “сам він вартий роти”.

До будь-якої зброї завжди вправний.

Й сепаратисти знали ті чесноти:

Своїм новеньким подавали звістки,

Мов, “стережіться “Німця”, особливо” −

Не утекти від вогнища зенітки,

Яку він “мамка” кликав жартівливо.

Не зникнути від “Машки” − кулемета −

Стріляв з душею і на всю потужність.

За “Німця” смерть винагорода щедра −

Так муляла невірним його мужність.

Як кажуть про Руслана побратими −

Усі найкращі риси мав у серці,

Витягував з-під куль нас, ледь живими,

Боявся не своєї – друзів смерті.

В Георгіївці, якось, під час штурму,

У комір “Німцевого” “броника” застрягла

Й поранила губу ворожа куля.

Та навіть це не втримало Руслана,

Тоді він залишився воювати,

І саме завдяки його зенітці

Утримали плацдарм наші солдати,

Хоч відступати мали в тому місці.

Історії про нього кожен знає,

Хто був хоч раз у цьому батальйоні,

“Героїв, − кажуть, − слава не вмирає” −

Він воював у рідному кордоні.

Хто знає, що було в козацькім серці?

Боліло за сім’ю, за Україну,

Боялося, щоб ворог той не вдерся,

Не розкотив до глибини руїну.

На фронті як жилось йому, хто знає?

Сьогодні обіймає свого друга,

А завтра його ворог убиває.

Несправедливість… в серці знов розруха…

В “Айдарі” “Німець” з першого загону,

Там кілька сот знаходилось козацтва −

Не стало їх.., хто ранений, хто в Бога,

З них вмер Руслан останнім…в місті Щастя…

Слова його правдивими лишились

“Я до кінця за мир боротись буду”,

В бою роки бурхливі закінчились,

Повік добро те не забути люду.

Хай наболіле серце знайде спокій,

І з Богом гляне з часом на Вкраїну,

Заквітне мир на цій землі широкій,

Заллє молитви мова солов’їна. (08.02.2015)

Вічна слава і пам’ять Героям, що віддали життя за своїх друзів, рідну країну, наш народ.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

05.02.2018 22:04
Переглядів: 2305
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.