Контрасти осіннього лісу: гриби, краса і гори сміття та курячого посліду
Усі, хто не вспів відпочити влітку, насолоджуються останніми теплими днями. А найкраще це зробити – спілкуючись із природою. Катеринопільчани та звенигородці сім’ями, родинами, з друзями та разом з домашніми улюбленцями вийшли на тихе полювання у ліс. Інтернет-мережа рябить щасливими світлинами: ось вам рижики, ось маслючки, ось польських відерце, а кому пощастить – королі грибів: білі. І гордості повне серце, стомився, находився, але таки знайшов: отакого он великого!
Осінь вражає багатством маслюків. Цього року вони товстенькі, гарні й фактично без черв’яків.
− Я ще такої краси не бачила. Як зрання вийти, сідаєш собі на поляну і “косиш”… Маслюків – море. Щоправда, їх любить толочити мій пес Барбос. Збирає попереду мене, товче мордочкою або качається зверху по них, − розповідає Галина Онойченко зі Звенигородки.
Зі своїм собакою ходить на тихе полювання й ватутінець Олег Ступник. Друзі піджартовують, коли він з ним “на щуку піде”. З’ясувалось, що на щуку з цим товаришем ходити не можна, “бо дуже купатись любить, усю рибу розлякає”. А от білих грибів Олег із песиком назбирали чимало, більше відерця. Якщо вірити грибнику, то натрапили на це щастя у Будищі.
Та що там Будище! Білі гриби тепер збирають і в Пальчику. Світлину неймовірного велетенського красеня виклав у мережу Едуард Холопов, підписавши: “Рідний пальчиківський ліс. Не знаю з яких часів, але у нас з’явилися білі гриби!!! Ніколи б не подумав”.
Уродженка Вербівця Катерина Радецька, будучи медиком за освітою, досі не особливо довіряла грибам, але цього року й вона не втрималася:
− Назбирала маслюків. Руки чорні, липкі, зате позитиву – море! Який прекрасний наш ліс: гриби, дерева, мох, листячко…отримала неабиякий заряд енергії. Врешті й грибів наїлася… смачнючі… не те, що магазинні!
На жаль, у лісі останнім часом можна натрапити не тільки на гриби, але й на смітники, та ще й досить великі. Останнє ноу-хау – гори курячого перегною на Катеринопільщині. Подалі від людських очей, як, скажімо, у Бродецькому. Метрів 300 від центральної дороги. Селяни чухаються:
− Його тут ого скільки було. Це вже розвезли по полях. Щось там підживлюють. Ми ним картоплю якось підживили, то їсти тепер не можна – що не роби, смердить. Такі купи не тільки тут, ще є по району… Добре, хоч цим “добром” наші підприємці з нами щедро діляться. Нема, щоб дороги відремонтувати, які вщент розбили своїми важковаговиками. Та кому ми потрібні?! Закидають нас гноєм, та й усе!
Тетяна ІВАШКЕВИЧ