Герой АТО Дмитро Пономаренко у спогадах сестри та земляків

9 січня нашому землякові Дмитру Пономаренку мало б виповнитись 34 роки. На жаль, він не дожив до цієї дати, загинув, виконуючи свій військовий обов’язок, 29 червня 2015 року на блокпосту поблизу села Кліщіївка Бахмутського району. Дмитро отримав поранення в шию. 30 червня, не приходячи до тями, помер у Дніпропетровській лікарні ім. Мечникова. Рідні та близькі досі не можуть змиритися із цією страшною подією.

«Сьогодні тобі б мало бути 34…. Любив життя, але більше любив Україну… Пам’ятаємо, сумуємо… Біль втрати не стихла, просто навчилися з нею жити…»,− пише Наталія Шураєва

А що ми знаємо про Дмитра? На жаль, дуже мало. Окрім написаного вище, відомо, що Дмитро родом із Новоселиці (Катеринопільщина). Мобілізований у серпні 2014-го. Був старшим солдатом, стрільцем 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ої окремої танкової бригади. Весною 2015 року зазнав поранення, після кількох місяців лікування повернувся до лав діючого війська. Похований у рідному селі. 21 березня 2016 року, — за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Саме так згадує Дмитра Вікіпедія. Ще відомо − Дмитро нагороджений Почесною грамотою Черкаської ОДА й облради та нагрудним знаком до неї. На фасаді Новоселицької школи висить меморіальна дошка на його честь.

Нам вдалося поспілкуватись із рідною сестрою Героя – Лілією.

Любив гратися у війнушку, малював, ліпив з пластиліну

− У нашій сім’ї було троє дітей, − розповідає Лілія. − Я, старший брат Діма і менший – Михайло. Діма був добрим, щирим. У дитинстві ми часто гралися у війнушку. Всі наші ігри були на цьому побудовані. Нам купували іграшкові автомати, деякі ми робили з дерева. Окрім того, Діма любив малювати. Був у нього такий талант. Дуже гарно малював, особливо машини. Ліпив дуже гарно. Щотижня покійний дідусь купував пачку пластиліну. Дімі його заледве вистачало. Ліпив усе: вовка й зайця з «Ну, постривай», черепашки-ніндзя, мультяшних героїв. Як він їх бачив, так і ліпив. Одного з них я зберегла. Тримаю на згадку в коробці. Малюнки, на жаль, не збереглись.

Дуже любив тварин, допомагав усім, кого знаходив

− У дитинстві любив дуже тваринок, усіх, хто потребував допомоги, де кого бачив, знаходив, зносив додому, до бабусі. Йому їх усіх було шкода, любив їх виходжувати, годував. Якось навіть приніс був до бабусі лелеку з переламаним крилом. Усе літо потім бігав на річку, ловив жабок і годував його. Лелека довго жив на горищі літньої кухні.

Дідів любимчик

− Літом, на канікулах, ми товклись у бабусі, яка проживала неподалік нас. Ми так звикли. Діма випасав бабусину худобу – корову, телят. Дідусь його дуже любив. Це був його перший онук, він ним гордився, все йому купував. Усе, що Діма хотів, усе для нього було. Дідусь його боготворив, душі в ньому не чаяв. Навіть, коли Діма, бувало, щось нашкодить – біг до діда, бо знав, що його там захистять, навіть сварити не будуть. У діда він був під цілковитим захистом. Діма − дідів любимчик.

Захоплювався єдиноборствами

− З дитинства брат захоплювався боротьбою, східними єдиноборствами. Любив фільми за участю Ван Дамма, Джекі Чана, Брюса Лі. Читав книги про карате. Займався. В селі у нього висіла саморобна груша, він там тренувався. Завжди підтримував здорову фізичну форму. Мав неабияку силу волі. Підтягувався, качав прес.

Бачив ціль, перепон не бачив

− У дорослому житті був добрим, справедливим, дуже не любив, коли ображали невинного або чинили несправедливо. Сприймав це дуже боляче. Батьків слухався, але не особливо. Був дуже самостійним. Що запланував, те і робив. Бачив ціль, перепон не бачив. Таким був. Навчався в Новоселицькій ЗОШ, закінчив там 9 класів. В молодших класах учився добре, а от у старших – задовільно, двійок не було, але й не відмінник. Потім вирішив, що він уже дорослий і йому уже школи достатньо. Правда, згодом на Уманщині склав екстерном іспити і, все-таки, отримав атестат про середню освіту. Навчався також у Тальянківському державному аграрному технікумі, але не закінчив його. Коли виповнилося 18 років, пішов служити в армію. Сам захотів. За станом здоров’я він мав би не пройти медкомісію. Але він вирвав зі своєї карточки листки. Пройшов комісію, і пішов до війська. Служив у Білоцерківській військовій частині.

Доньку дружини виховував, мов рідну

− Після армії, до АТО, живучи в Києві, познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Катею. Років п’ять вони прожили у цивільному шлюбі. Спільних дітей не було, але до Карини (дочки Каті) ставився, як до рідної, виховував її, глядів практично з 2-х місяців. Дбав про неї, як про рідну дитину. У цьому аспекті Діма був дуже відповідальним. Дітей любив надзвичайно. На жаль, ця сім’я розпалася. Але з Катею та Кариною брат зберіг добрі стосунки. Спілкувалися, він часто їх навідував. Перед АТО Діма повернувся в Новоселицю, хотів відбудувати собі будинок, завести сім’ю. Говорив, що дозрів, аби змінити улюблений спортивно-камуфляжний стиль на класичний. Мріяв придбати елегантний костюм. Казав: «Я скоро змінюся, от побачиш».

Любив згущене молоко, випічку. Смачно готував і ніколи не сидів без діла

− Дуже любив солодощі. Я завжди старалася його пригостити випічкою. І хоч, вважаю, що невелика майстриня у цій справі, він завжди мене вихваляв, їв, що приготувала, з таким апетитом, задоволенням! Часто замовляв борщ. Але він і сам умів дуже смачно готувати, особливо плов і тушковану картоплю. Салати смачні робив. Навіть на Новий рік готував. Мав хист до цього, але і свої чоловічі обов’язки виконував. Без роботи не сидів ніколи – то на ринку працював, то займався сантехнікою.

Свою смерть передчував

Останній раз, коли ми бачились, він ніби з усіма прощався. Мені несподівано подарував вазон на згадку – маленьку орхідею, а синові – робота, ще й повчав: «Вадику, ти слухай маму, гарно навчайся, будь чемним, будь добрим». Він давав дитині настанови на життя, а у мене тоді серце стислось. Відчула, що буде лихо. Хоча ніщо, по суті, його не віщувало, адже до кінця служби залишався якийсь місяць. Прощаючись, ми завжди жартували, підбадьорювали одне одного, але цього разу я чомусь не стрималась і розплакалась. Діма, звісно, втішав, що все буде добре, що скоро повернеться… З дня на день має розквітнути його орхідея.

Хто знав, що так трапиться? Куди більше ми хвилювались, як він виходив із Дебальцівського котла. Якось передзвонив о дванадцятій ночі й сказав: «Ми виходимо – моліться!» Я кому могла, усім передзвонила, й попросила молитись. О сьомій ранку надійшла гарна звістка. «Усе! Ми вийшли!», − повідомив. Тільки тоді від душі відлягло. Ми більше тоді боялись його втратити. Це було страшно.

Спогадами про Дмитра, про останню зустріч з ним поділилася також із нашим виданням його землячка, подруга Руслана Кравченко:

«Діма, був товариським, поважав людей, не мало значення, якого віку чи статку. Діти особливо відчували його доброту. Школярі віталися з ним “Діма, привіт” Остання наша зустріч була незадовго до його смерті, я навіть подумати не могла, що бачу його востаннє. У той день (десь16 або 18 червня) я з дитиною рвала в парку цвіт липи на чай. Діма йшов до свого кума Сергія, щоб той скинув йому на флешку мультфільми. (Любив їх дивитися.) Підійшов до нас і ми довго розмовляли. Казав, що пофарбував у своєму будинку вікна. Планував після повернення доробити ремонт і жити у Новоселиці. Звісно, і з моєю донечкою знайшов спільну мову. Цікаво було спостерігати за їхньою розмовою. Вони спільно, жваво обговорювали різні мультфільми та мультяшних героїв. ( Моїй дитині на той час було майже 5 років). Ми говорили на різні теми. В кінці нашої розмови Діма попрохав: “Дзвони мені”. Я запитала, в який час чи коли краще дзвонити. “У будь-який,” − відповів. Дуже шкодую, що поговорити нам так і не вдалося: у неділю дзвонила, але Діма не відповів, а вже у вівторок, 30 червня, зателефонувала мені наша спільна подруга і, плачучи, сказала, що Діма помер у госпіталі від поранення. Я не хотіла вірити в це, думала щось переплутали і пізніше скажуть, що він живий.

Діма був добрим, чесним. Любив грати у футбол − і в шкільному віці, і після закінчення школи. Завжди грав у складі команди «Новоселиця», захищаючи “честь ” рідного села на різних змаганнях. Він ніколи не проявляв ворожості, жорстокості. На його обличчі завжди була усмішка. Завжди позитивний, чесний, щирий, життєрадісний, добрий, усміхнений, ввічливий і людяний − саме таким назавжди лишиться в наших серцях!!! Дуже боляче, що такій чудовій людині випав, такий короткий життєвий шлях».

Тетяна ІВАШКЕВИЧ

14.01.2019 10:20
Переглядів: 2341
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.