Біль від війни катеринопільчанка виливає у поезії

Кожен війну переживає по-своєму. Черкащанка Галина Шевченко з Катеринопільщини усі свої почуття пропускає через призму поезії. Саме поезія допомагає їй осмислити реальність, вгамувати біль, розпач та повернути віру в життя, Перемогу.

Ось як в короткому вірші поетеса трансформує свій розпач у життєствердні мотиви:

Було багато планів, а ще більше мрій,

А залишається лиш пустотою вмитись.

Закінчи фразу, чи дослухай до кінця,

Можливо хтось щось зможе підказати.

Перегорни сторінку чи почни з нуля,

Але книгу «життя» – не думай викидати! (28 травня, 2022).

Поміж розрухи, болю й сліз жінка знаходить у війні й позитив – це об’єднання українства:

А що: раніше так й було,

Усі були тобі чужинці.

Прийшла війна і загуло,

Бо стали рідні-побратимці.

Бува проїдеш, обійдеш,

Чужі проблеми не для тебе,

А зараз ні – ти підійдеш,

Зануриш їх тихенько в себе. (27 травня, 2022).

В дусі народних замовлянь авторка звертається до найгіршого звіра на світі – війни:

Загубися в полі, щоб не відшукати,

Заблукай у лісі, щоб недогукати,

Утопися в річці, в глибині далекій,

Зникни десь у горах чи посеред степу! (20 травня, 2022).

Діалог матері з сином, що йде на війну, крає серце. Втім, поезія не про це, а про обов’язок заради майбутнього й Батьківщини:

«Матусю, рідна, ну не плач,

Я обіцяю – не загину.

Тебе люблю, але пробач …

ТакОж люблю і Батьківщину. (25 травня, 2022).

Писати вірші Галина Шевченко почала ще в шкільні роки. Не покидала цього заняття і в юності, але не ставилася до своїх проб пера серйозно, соромилася оприлюднювати їх. Згодом наважилась опублікувати в соцмережі «Фейсбук». Реакція виявилась неочікуваною: люди дякували, підтримували. «Тоді я зрозуміла,– каже,– мої емоції багатьом близькі. Це надихає. Я отримала дуже багато повідомлень від незнайомих людей з усієї України. Кожен вірш – це своєрідна пташка болю, випущена зсередини мене. Люди просять, щоб я писала, а в мене немає навіть вибору, я повинна це робити, тому, що по-іншому не зможу. Вірші рятують, це ніби таблетка. Тобі тяжко, біль роздирає зсередини, і ти не знаєш, як заспокоїтися, і тут починають бігти рядки, тільки встигай записувати, – все, народився вірш, тобі стало легше, таблетка подіяла».

Галина Шевченко народилася в с. Гончариха на Катеринопільщині. Мама працювала вчителькою, тато – шофером. Коли виповнилось 4 роки, разом з сім’єю переїхали в Пальчик, де і провела все дитинство. «Навчалась, – каже поетеса, – у найкращій (Пальчиківській) школі, де дали гарні знання, там і отримала незабутні спогади активного дитинства, коли брали участь у різних районних змаганнях («Юні пожежники», «КВК»), в яких завжди перемагали». Після закінчення школи навчалася у Тальнівському будівельно-економічному коледжі, там і з’явилася справжня любов до поезії. «Мені хотілося писати, – зауважує жінка, – зазвичай це були вірші романтичного характеру, про які нікому не розповідала, просто записувала їх у свій блокнотик». Після коледжу переїхала в Черкаси, вступила у Черкаський державний технологічний університет, де здобула фах фінансиста. В Черкасах познайомилася з майбутнім чоловіком, що був родом із Петраківки. Завершивши навчання, Галина працювала у пенсійному фонді (Черкаси), роботу в якому припинила через декретну відпустку. Нині виховує двох синів – Дмитрика й Андрійка та паралельно допомагає чоловікові вести бізнес.

Про плани та мрії відповідає коротко: «Мрію, як і кожен українець, щоб скоріше закінчилася війна, і з усіх сердець, з усіх душ були випущені на волю пташки болю. Хочеться миру для себе, для своєї сім’ї, для всієї України. І як він настане, є ще така маленька мрія – випустити свою збірку віршів».

Марина КАМІНСЬКА

Читайте також: Підприємець з Тальнівщини передав військовим три квадроцикли

Читайте нас також в Telegram!

13.06.2022 10:20
Переглядів: 1460
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.