Вісті Черкащини Як святкують Великдень на Катеринопільщині у дружній родині Поліщуків
Хочемо Вас познайомити з сімейними великодніми традиціями родини Поліщуків, яка походить із села Лисича Балка, що на Катеринопільщині.
У Ганни та Миколи Поліщуків було 10 дітей. 9 із них виросли (одне дитя померло) і роз’їхалися по різним куточкам України, а на Великдень за традицією щороку збирались у батьківській хаті сім’ями. Нині з 10 дітей залишились четверо, давно пішли у засвіти і Микола з Ганною. Однак решта родини, діти, внуки, правнуки, всі, хто має можливість, як і раніше на Пасху поспішають до старої хатинки – сімейного гнізда. А оскільки на це світле свято в селі випадають ще й проводи, тож заведено зранку, після Божої служби, ще й ходити на кладовище: провідати могилки померлих рідних та знайомих. Після цього родина збирається за святковим столом, де всі б’ються крашанками, куштують пасочки, різні смаколики, діляться спогадами, згадують цікаві та кумедні життєві історії, а ще – співають.
«Вся Лисича знає: як Пасха – Поліщуки їдуть звідусіль і лунають пісні, – розповідає внучка Миколи та Ганни Ірина Ларфі. – Мої тітки і дядьки, ще коли всі були живі, були дуже дружні між собою, любили співати, у дяді Міші був баян, усі мали надзвичайно гарні голоси! Люди, що проходили біля нас по вулиці, зупинялися послухати пісень. Співали «Реве та стогне Дніпр широкий» тощо».
Є й інші великодні традиції у Поліщуків. Це обмін пасками й крашанками. «Крашанки й паски готуємо самі, звісно кожен за своїми оригінальними рецептами. Потім обмінюємось. Зокрема, я маю для кожної родини по пасочці, і всі інші – теж. Тобто, якщо я знаю, що приїде 10 родин, роблю 10 пасок, щоб кожну з них пригостити, і вони так само везуть мені. Крашанки обовʼязково повинні бути оригінальними, чудернацькими, і за столом ми бʼємося ними завжди!» – каже Ірина.
Крашанки Поліщуки виготовляють особливі, за власними рецептами, використовуючи живі квіти, листочки, орнаменти з серветок (покриті білком) тощо. Одна з родичок робить «мармурові», з візерунками.
Представники цієї великої родини живуть і в Ізраїлі. Тож на Великдень двоюрідний брат Ірини робить пряме включення із Єрусалиму, де проживає, вітаючи всіх. Так, за допомогою ще й відеозв’язку вдається об’єднати родину.
Кажуть, що однією з ознак древності народу є фольклор, давні вірування та народні традиції. В нашого народу це все є, було і, звісно ж, буде. Жодній силі це не під силу зламати. Наш обов’язок передати ці надбання наступним поколінням. Бережімо родинні зв’язки та шануймо традиції! З світлим святом Великодня, дорогі українці!
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
