Як катеринопільці відзначали Дні пам’яті та примирення на карантині

Світова пандемія внесла свої корективи у відзначення травневих свят, зокрема й Днів пам’яті. Катеринопільщина не стала винятком. Духовне життя регіону тимчасово перейшло у віртуальну площину. Замість велелюдних зборів, концертів, мітингів, працівники культури організували онлайн-заходи. Так, Катеринопільський будинок культури виставив у мережу Інтернет відеоконцерт, а музей та бібліотека – відепрезентацію до Днів пам’яті. Схожий матеріал про Мокру Калигірку в роки Другої світової війни та земляків, що брали участь у боях, опублікувала краєзнавець Людмила Дідук на своїй сторінці у «Фейсбук».

У катеринопільських закладах освіти відбувся конкурс малюнків, де діти креативно подякували ветеранам за мир. Директор Вікнинського НВК Василь Кураш поділився світлинами з шкільного музею, фотокартками з вшанувань минулих років, знімками загиблих воїнів-вікнян.

9 травня представники місцевої, районної влади разом з головою ветеранської організації Миколою Поліщуком з урахуванням карантинно-обмежувальних заходів поклали квіти до Обеліску Слави та запалили на згадку про загиблих вічний вогонь. «Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться. Друга світова війна стала найбільш кривавою в історії людства. Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв», − пишуть на сайті Катеринопільської райдержадміністрації.

Соцмережі в ці дні переповнені світлинами батьків, дідусів, фронтовиків-односельців та спогадами про них. Так, зокрема, катеринопільчанка Ірина Сівак згадує свого дідуся Героя Радянського Союзу Івана Зубкова. «На жаль, за його життя я якось мало розпитувала про війну. Дійшли (і то через інших рідних) тільки окремі спогади про загиблих фронтових друзів, про те, що під час обстрілу не видно ні землі, ні неба, і думка у всіх одна – вижити, про те, як його пораненного вкинули до ями з усіма загиблими, і лише завдяки товаришу він там не залишився», − пише жінка. Ірина дивується, як, переживши таке жахіття, дідусь зберіг рівновагу й емоційну стабільність, ніколи не дозволяв собі «виплеснути» негативні емоції на оточуючих.

Надія Кожушко згадує останніх ветеранів свого села: Олександра Лисенка, Миколу Куценка, Василя Бабченка… «Раніше не уявляла, як буде без Ветеранів. Тепер так, але якось пусто і боляче на душі. Аби ще не ця війна з «братами»…» − ділиться переживаннями вербовчанка.

Цього року День примирення видався особливо важким. Війна, пандемія. Поміж ветеранів Другої світової живими залишились одиниці. Тепер уже діти та внуки колишніх героїв мусять повторювати їхній подвиг, воювати за рідну землю. «Повертайтесь живими!» − благаємо їх.

«Найсильніше емоцію цьогорічних урочистостей, на мій погляд, передає луківська матір-мадонна, яка попри всі випробування чекає на повернення своїх дітей, − пише Антоніна Лукаш в мережі «Фейсбук», − Скорботна. Велична. Один із кращих пам’ятників, приурочених війні». https://www.facebook.com/nmpshechenko/videos/2597272767199348/UzpfSTEwMDAwMzE5Njg1MTY1ODpWSzozMjU4MTcyOTg0MTk1ODg2/

Тетяна ІВАШКЕВИЧ