Вісті Черкащини Волонтер з Катеринопільщини перегнав на передову до 15 автівок
Віталій Власов з Мокрокалигірської громади, що на Черкащині, їздить на передову з 2014 року, однак після повномасштабного вторгнення росіян він покинув роботу на сільськогосподарському підприємстві й повністю зосередився на волонтерстві. Зрозумів, що на даний момент допомога фронту є для нього пріоритетною.
«Їжджу на всі напрямки, – розповідає. – За місяць це приблизно 5-7 поїздок, але були й критичні періоди, коли за тиждень вирушав 2-3 рази. Їздив і сам, і з напарниками – Олександром Годунком та Романом Руденком. Роман зараз пішов воювати. Загалом перегнав на фронт до 15 автівок, 4 з яких від нашої громади: «Таврію», «Джип», «Опель Фронтера», «Ауді». Частково допомагають нашим воїнам-землякам кияни. Один із хлопців працював у Києві, тож залишились зв’язки. А так у громаді функціонує ГО «Калинова гірка», яка координує волонтерську діяльність. Все, що наші захисники просять, намагаємось забезпечити: авто, малі безпілотники, тепловізори, медикаменти, продукти, свічки, теплі речі. Часом буває непросто зібрати необхідну суму для придбання чогось дороговартісного, але справляємось, бо хлопцям там в тисячу разів важче. Шкода, що для деяких наших людей війна давно закінчилась, а для когось вона й зовсім не починалась. Допомагають в основному одні й ті ж».
– Що найбільше вражає на передовій? – запитуємо.
– Те, як один із земляків посивів за тиждень на нулі, очі хлопців, що горять радістю при кожній нашій зустрічі, передачі з дому; а ще – бойове побратимство, коли ранені, ледь одужавши, рвуться на фронт до своїх товаришів, – каже Віталій.
Чоловіка дивує позиція, буцімто на передовій згодиться будь-яке зношене, старе авто. «Дехто так розмірковує. Але ні! Це тут, в мирному житті, любе згодиться. Бо, як зламається, – допоможе кум, сват, брат. А там треба, щоб була швидкісна, потужна, якісна автівка, оскільки від неї залежить життя наших військових. Тому останнім часом ми не купуємо авто совдепівського автопрому, орієнтуємося на європейські», – наголошує волонтер.
– Як дружина реагує на часті небезпечні поїздки? – цікавимось.
– Звісно, хвилюється, але знає, що я не зможу інакше. Тому мовчки йде пекти, куховарити щось для хлопців. А ті, в свою чергу, щось передають для неї – армійський шоколад чи якийсь подаруночок.
Дорогі українці, пам’ятаймо, якою ціною здобувається наша свобода, тож тримаймо стрій, підтримуймо наших волонтерів і наше військо, не лише на словах, не лише переглядаючи новини, а справами, дієво, робіть, що можете (донатьте, плетіть маскувальні сітки, робіть окопні свічки), оскільки від кожного нині залежить, коли настане наша перемога. Від КОЖНОГО!
«Ми повинні допомагати нашим захисникам, щоб вони знали, що на них дома чекають, їх тут люблять», – каже Віталій.
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Читайте також: Пішла з дому та не повернулася: на Тальнівщині шукають 60-річну жінку
