Уродженець Катеринопільщини першим зобразив Голодомор

До 120- річчя з Дня народження митця

Перша відома картина про Голодомор належить уродженцю нашого краю Віктору Цимбалу – «Рік 1933» (Буенос-Айрес, 1936). Талановитий художник, що співпрацював із світовими корпораціями, такими як «Coca-Cola» та інші, меценат, великий патріот рідної землі. Що ми знаємо про цю легендарну постать?
За даними Інституту енциклопедичних досліджень НАН України, народився Віктор Цимбал 16 квітня 1901 року в селі Ступичному на Катеринопільщині, а помер 28 травня (у Вікіпедії – квітня) 1968 року в Нью-Йорку. Однак, зауважимо, в статті «Героїчний талант» молодша сестра Цимбала Тетяна писала, що брат народився 29 квітня (очевидно за старим стилем) 1902 року, а не 1901-го («Слово Просвіти», ч. 29 (145),19-25 липня 2002 року).

Ступичненський історик Валерій Бабенко розповідає, що колектив місцевої школи певний час листувався з матір’ю художника Лідією Йосипівною (померла в 1973), а згодом із його сестрою Тетяною, що проживала у Києві. Перший лист датований 1970-им роком, ініційований Лідією Йосипівною. Згодом це листування переросло в міцну дружбу з родиною Цимбалів і тривало аж до 90-их. У 1988 році школярі в супроводі наставників їздили в гості до Тетяни Іванівни. Вона їх познайомила з художником Іваном Гончаром. Окрім того, Тетяна Іванівна періодично передавала книги в село, матеріали для краєзнавчого гуртка.

Тому про Цимбалів у Ступичному пам’ятають. «Іван Федотович Цимбал приїхав у Ступичне у 1900 році, коли йому виповнилось 25. Тут він став народним учителем. Майже одночасно приїхала сюди й Лідія Йосипівна Волошина. З вересня вони почали навчати сільських дітей, мали 5 груп. Школа була у колишньому панському маєтку, а жили вони у флігелі, де зробили ремонт. Там було дві квартири. Закохались. Через рік повінчалися у Яблунівці. Весілля робили у Смілі. Після одруження з’єднали квартири, прорубавши двері», – інформує Бабенко.
Інша жителька Ступичного згадує розповіді старожилів, що Цимбали поширювали в селі проукраїнські листівки. Сама Тетяна Цимбал (у цитованому джерелі) писала: «Тато часто повторював: «для України треба віддати все, що маєш, і робити все, що потрібно їй».
Іван Цимбал був родом із Черкас. Лідія Йосипівна походила з роду Волошиних зі Сміли. В родині було четверо дітей (Віктор, Олександр, Ольга, Тетяна), говорили українською й зберігали національні традиції, часто співали. Про Олександра є згадки, що теж був художником. Тетяна – українська актриса, майстер художнього слова, громадська діячка, шістдесятниця. Так її характеризує Вікіпедія. Працювала в Київському театрі юного глядача, Театрі «Березіль» (Харків), Театрі ім. Марії Заньковецької (Запоріжжя). Померла 23 грудня 1995 року в Києві. Відтоді берегинею архіву Цимбалів стала її донька – Вікторія.

Зі спогадів учительки (директорки) Ніни Іларіонівни Бабенко, по смерті Віктор Цимбал буцімто заповів Ступичненській школі певне майно. Про це були перекази, згадки. Але оскільки помер митець 1968 року, коли Ступичне впевнено розбудовувало соціалізм, то актив села від спадку «американця» гордовито відмовився.
У життєписі Цимбалів багато невідповідностей. Та й не дивно, зважаючи, що родина числилась поміж ворогів радянського режиму. Втім, по крихтах, можна реставрувати їхню історію. Зокрема є довідка від 24 травня 1925 року, що колишні вчителі Ступичненської двокласної школи Цимбал Іван Федотович та Цимбал Лідія Йосипівна з осені 1900 до осені 1906 року працювали в селі Ступичному на посаді вчителів та «вели підпільну революційну діяльність», за що царською владою були звільнені з учительських посад, переслідувалися. Восени 1906 року вибули з села. (З архіву Бабенків).
23 грудня 1906 року заарештували Івана Федотовича. Чоловіка відправили аж у Острог. Лідію Йосипівну з трьома дітьми прихистив його рідний брат Артем, який жив Хмільнику й працював лісничим у поміщика. Згодом Івана Федотовича перевели з острозької в’язниці до київської Лук’янівської, а потім до звенигородської тюрми. Дружина клопотала і добилась дозволу внести завдаток 200 карбованців, після чого Цимбала звільнили під заставу й нагляд поліції із забороною вчителювати. (Інформація з архіву родини Бабенків).
Після в’язниці Іван Федотович працював чиновником на свічковому заводі в Києві. З 1907 сім’я проживала на Подолі в оточенні історичних та культурних пам’яток, що без сумніву впливало на юного Віктора.10 квітня 1908 року в родині з’явилась четверта дитина – Тетяна.

За спогадами Тетяни, першу картину Віктор намалював у 2 роки, перемалювавши вугіллям на сніжно-білу матерію лева з килима, що висів над ліжком. Вийшло напрочуд схоже.
Віктор Цимбал був свідомим учасником національно-визвольних змагань початку ХХ сторіччя. Його ім’я викарбуване на пам’ятнику в Звенигородці, який вшановує воїнів армії УНР (1917-1920 рр.), уродженців Звенигородського повіту, разом з іменами генерал-хорунжого Юрія Тютюнника, підполковника Олекси Макушенка, полковника Сергія Рощицького, підполковника Матвія Мельника, полковника Віктора Філіповича. Чомусь нема на цій стелі сотника армії УНР, полковника Вільного козацтва, отамана Звенигородського коша катеринопільчанина Семена Гризла. Втім, Звенигородка нині хранить пам’ять і цього легендарного воїна.
У 1912-1917 роках Цимбал здобував освіту в ІІ-ій Київській гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, паралельно відвідував вечірні курси проф. В. Менка в Київській мистецькій школі. Мріяв навчатися в Українській академії мистецтва (Київ). Однак не склалося.
1917 року Віктор записався до лав Студентського куреня. Мав усі шанси разом з товаришами загинути у бою під Крутами, але батько силоміць затримав його, не випустивши шестикласника з дому. Згодом Цимбал пішов добровольцем у армію УНР, дійшов до Кам’янця-Подільського, де вступив до старшинської школи. Брав участь у боях до листопада 1920 року. Є згадки, що був зв’язковим між повстанськими загонами.
2 роки був у таборах полонених вояків УНР у Польщі. Малював портрети, декорації і карикатури у таборових виданнях, написав цикл «Типи інтернованих». 1923 року, перейшовши кордон, осів у Празі. Тут робив обкладинки, екслібриси, ілюстрації до дитячих книг, прославився як талановитий графік.
Живучи в Празі, Цимбал навчався в Мистецько-промисловій школі та в Українській студії пластичного мистецтва. За успіхи в навчанні був нагороджений місячною поїздкою до Італії. Відвідав Венецію, Неаполь і Капрі. Освоїв курс з оформлення театральної сцени при Чеському національному театрі.

1928-го року переїхав до Аргентини. Працював ілюстратором у комерційній рекламі, сценаристом, декоратором, графіком.
Співпрацював з відомими світовими компаніями: Coca-Cola, Skoda, General Motors, Ford, Shell, Kodak, Opel і Nestle тощо. Виконував замовлення на створення проектів державних документів (герби, плакати, грамоти) для урядів Аргентини, Бразилії, Уругваю, Чилі.
Здійснював широку меценатську діяльність. Був фундатором Конгресу українців, Українського дому в Буенос-Айресі, організатором місцевої «Просвіти», засновником української школи, де вчителювала його дружина Тетяна. Робив декорації до українських вистав. Оформляв багато українських видань.
Писав карикатури, пейзажі (зокрема краєвиди з Патаґонії, Києва), полотна на релігійну тематику, графічні портрети (Тараса Шевченка, В’ячеслава Липинського, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи), розписував храми. Його творчість позначена сильним впливом неореалізму й символізму. Як графік працював у стилі «видрапуваної техніки». Його полотна неодноразово експонувались у Буенос-Айресі, Нью-Йорку і Детройті.
24 жовтня 1960 року художник переїхав до Нью-Йорка. Тут він відразу увійшов до Об’єднання митців українців Америки, став його активним учасником.
Помер 28 травня 1968 року в шпиталі св. Варнави. Похований 1 червня на українському цвинтарі у Бавнд Бруку. 1970 року на його могилі поставлено пам’ятник – плиту з хрестом за його проектом. Віктор Цимбал одним із перших сміливо викривав жорстоку сутність сталінського режиму в СРСР, писав антисталінські карикатури. 1933-го року митець організував збір коштів для допомоги біженцям з УРСР, які тікали від голодної смерті. Цього ж року розпочав писати картину про винищення українців голодом. Вперше вона була представлена 1936-го року на виставці в Буенос-Айресі. Полотно Цимбала «Рік 1933» є першою картиною на тему Голодомору. Навіть в Америці говорити вголос про цю українську трагедію розпочали тільки в 1983-му році. На полотні зображено матір з дитиною, що померли від голоду й здіймаються на небеса.
У лютому 2020 року Українська вільна академія наук (Нью-Йорк) подарувала «Рік 1933» Києву – Національному музею Голодомору.
Зауважимо, під час першої демонстрації полотна 1936 року в Буенос-Айресі прихильники комунізму галасували під дверима галереї й зчиняли бійки. Ця картина досі вражає сміливістю, глибиною та художньою майстерністю автора, без сумнівів є світовим шедевром.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ