Учителька з Катеринопільщини присвятила педагогіці понад 50 років
Мабуть, у кожного в житті є своя місія. Щоправда, не кожен її розуміє, знаходить. Марії Оверченко з Катеринопільської громади Звенигородського району пощастило. Вона знайшла своє покликання у педагогіці й ось уже 52 роки сумлінно слідує йому.
Народилася в Катеринополі, навчалась у 2-ій школі, потім вступила в Київський університет імені Тараса Шевченка, який закінчила заочно, паралельно працюючи в Петраківській школі вожатою. Після вузу отримала ставку організатора позакласної роботи, а також години з української мови та літератури. Нині має звання учителя вищої категорії.
«Я з дитинства мріяла стати вчителькою. В нашій родині до вчителів ставилися з великою шаною, пієтетом. Педагоги 2-ої школи, де я навчалась, лише поглибили в мене ці почуття. 17 років я прожила в Катеринополі й 52 у Петраківці, яка стала для мене другим домом. Тут я знаю кожного. Випустила 5 класів. Уже внуки моїх учнів зараз ходять до школи. Багато моїх випускників підтвердили свої знання, здобувши вищу освіту, деякі стали вчителями. Маю медалістів. Працюю в чудовому дружньому колективі, яким вправно керує директор Надія Іванівна Гордієнко. Вона всьому дає лад. Роботою дуже задоволена. Люблю свою роботу, учнів».
У Петраківці Марія Андріїна одружилась, народила дітей. Нині радіє 4 внукам, одна із яких уже студентка, інші – школярі.
У вихованні Марія Оверченко акцентує на формуванні моральних принципів. «Я завжди казала і свої дітям, і школярам, що основний диплом – це диплом людяності. Головне – треба бути людиною. Професію життя підкаже»,– зауважує вчителька.
Окремою її гордістю є етнографічний музей при школі, який створила і разом з учнями успішно розвиває. «Там всі експонати зібрані нами. Велика подяка місцевим жителям, що передають свої раритети, предмети старовини школі», – каже Марія Андріївна. Нині в музеї є багато предметів побуту: колиска (родинна Оверченків), солом’яник, ікони, вишиті сорочки, рушники тощо.
Найбільша винагорода вчителя – це коли його пам’ятають та цінують колишні учні. Поміж вихованців Марії Андріївни таких чимало. Одна із них щороку відвідує улюблену вчительку, хоч школу закінчила дуже давно.
«40 років тому я закінчила школу, – розповідає Катерина Коханчук (Діденко). – Нині проживаю у Шполі, але щороку відвідую село, могилки батьків та улюблену вчительку – Марію Андріївну. Цьогоріч наша зустріч відбулась за тиждень до Дня вчителя. Вона мене навчала 6 років. Це моя подруга й друга мама. Слів не вистачає, щоб передати мої почуття до неї. Душевна, відкрита, завжди вислухає, порадить, заспокоїть. Марія Андріївна прийшла до нас у школу ще зовсім молодою. Увесь час і все своє життя вона з дітьми. Добра, уважна, ніколи не кричала, але водночас була вимогливою і справедливо. Користуючись нагодую, хочу привітати її та всіх вчителів з професійним святом. Бажаю міцного здоров’я, довголіття, терпіння і витримки. Нехай учні завжди радують успіхами та поведінкою».
Ми теж приєднуємось до цих теплих побажань. З Днем учителя, дорогі педагоги, хай ваш труд завжди буде в пошані й гідно винагородженим.
Тетяна ІВАШКЕВИЧ