Вісті Черкащини У Єрках на Черкащині з перших днів війни дбають про наших захисників
У Єрківській громаді Звенигородського району живе багато небайдужих, самовідданих людей, що усім серцем люблять Україну та щиро дбають про її мужніх захисників-визволителів. Один із найбільших центрів волонтерської допомоги під промовистою назвою «Для котиків» організувала енергійна й цілеспрямована білявка, директорка місцевої музичної школи Анна Гунченко. Шок і депресію від російського вторгнення в Україну жінка переживала недовго, буквально за кілька днів оговталася, об’єднала навколо себе людей і механізм запрацював: готували різноманітні страви та відправляли в гарячі точки, налагодили співпрацю з бізнесом («МХП», «П’ятачок», «Єрківський м’ясокомбінат», «Чорні карати»), земляками і волонтерами за кордоном (Нелею Козієнко-Келлер, Наталією Петровською, Богданом Недзельським, Аліною Стасюк та багатьма іншими), волонтерами-перевізниками, що доправляли вантажі на фронт (Миколою Смотруном, Олександром Дрожчаним, Віталієм Сап’яном, Євгеном Назаренком, Сергієм Василенком, Ігорем Кіяніченком) та з-за кордону (Ігорем Белеєм, родиною Радванських).
«За день-два я зрозуміла, що депресія, розпач не на часі. Треба мобілізуватись і працювати. Це, до речі, рятує від будь-якої депресії. Треба працювати задля наших Героїв, які нас боронять, задля людей, що постраждали від цієї жорстокої війни, задля Перемоги, яка неодмінно буде, бо за нами правда, Вищі Сили і увесь цивілізований світ», – каже Анна. Нині вона – справжній ангел охоронець для військових земляків. Саме до неї вони телефонують, коли мають термінові та буденні потреби, і Анна робить усе можливе й неможливе, щоб ці потреби задовольнити. Збирає кошти, купує речі, амуніцію, часто замовляючи її за кордоном. Каски, бронежилети, плитоноски, тепловізори, тактичні рукавиці, окуляри, ліхтарики – в усьому цьому тепер вона, музикантка, добре розбирається, як-то кажуть, життя навчило. Ані допомагають мешканці громади і не тільки, всі небайдужі люди, які їй довіряють.
Тільки-но волонтерка опублікує пост, що потрібні овочі, фрукти, банки, кришки, якась допомога, – йдуть, приносять, допомагають, працюють, мов бджілки. Не лише єрківчани, але й мешканці Радчихи, Залізнячки, працівники Катеринопільського елеватора, навіть жителі сусідніх громад. Зокрема, Ростислав Пироженко із Здобутку на Тальнівщині відгукнувся на її заклик, передав для військових необхідного генератора, за що йому персональна подяка. Сусіди Анни на замовлення захисників плели маскувальні сітки. «Дуже вдячна нашим підприємцям – Олегу Боровику, директору Катеринопільського елеватора, а також Олександру Дробному, Костянтину Марченку, Сергію Кульбаченку, Петру Мацепі, що завжди відгукуються на прохання допомогти військовим. Суттєву фінансову підтримку маємо від багатьох земляків із-за кордону. Дякуємо, що пам’ятаєте про рідний край та своє коріння», – наголошує Гунченко. Навіть діти під керівництвом Ані печуть кекси, реалізовують, а зібрані кошти передають на потреби ЗСУ. Єрківчанин Сергій Василенко зі своєї пасіки частенько передає мед на передову. Практично щодня Анні допомагають співробітники місцевої загальноосвітньої школи (працівники їдальні й техперсонал). Вже пів року жінки на чолі з кухаркою Юлею Смотрун готують смаколики для українських воїнів. «Ми готуємо практично на всі напрямки фронту (донецький, луганський, сумський, чернігівський, одеський, миколаївський).
Хлопці в нас усі однакові, всі наші», – каже Юля. Що за цей час тільки не готували?! Голубці, вареники, котлети, тушонку, каші з м’ясом (рисову, ячмінну, горохову, пшеничну), квашені огірки, помідори, борщову заправу, але найбільше воїнам до смаку випічка – пиріжки, булочки. «За все хлопці дякують, але понад усе їм смакують пиріжки. Із каш найбільше всім подобається горохова з м’ясом», – розповідає Юлія. Фрукти на пиріжки беруть по сезону. Крім того, використовують сир, мак, корицю. «Фрукти та овочі при потребі нам зносять з усієї громади. Тільки клич дай. Наш завуч Віктор Миколайович Сагало обривав абрикоси навіть під проливним дощем. Тож з начинкою для випічки проблем ніколи ще не було», – розповідають на кухні. На запитання, чи стомились, трудівниці відповідають коротко: «Нам головне, щоб наші захисники повернулись чимшвидше додому з Перемогою, живими й здоровими. Про це кожен день думаємо і молимось. А ми працюватимемо, скільки доведеться. Маємо за честь для них готувати».
Аня ж щиро закликає всіх не забувати про війну. «Попри наше відносно спокійне життя тут, ми не повинні забувати, що війна триває. Я побувала з гуманітарними вантажами в декількох гарячих точках і не з переказів знаю, як це страшно. Обгорілі, обпалені війною міста продовжують жити. В деяких з них майже не вщухає сигнал тривоги. Звучить і вдень, і вночі. Ці міста тримають наші Герої, а ми повинні, просто зобов’язані, підтримувати їх. Це наш обов’язок. Вірю: Україна переможе, вірю в наш народ і вірю в ЗСУ», – каже волонтерка.
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Читайте також: Вуличне освітлення на Тальнівщині працюватиме до початку комендантської години
