”Там риба жива! А оті дядьки її хочуть прямо живцем з’’їсти”

“Купи в мене яйця, донечко!” ─ припрошує бабуся.

“У яку ціну? ” ─ запитує чорнява молодичка, що тримає за руку хлопчика років п ’яти.

“По тридцять, як у всіх”

“Ого! Так у магазині по 23. І то дорого! А ваші що, золоті, бабуню?”

“Не золоті, але така ціна. Вже давно. Кури майже не несуться, тож і ціна росте”.

“Ну то дайте мені два яйця для малого”.

“Як два яйця? Я по два не продаю”.

“А я більше не можу купити. Не собі беру. Дитині. Він любить сирі їсти, домашні. То що не продасте?”

“Та як же так? Бери хоч п ’ять”.

“Не можу! У мене в кошельку осталось 20 гривень, а треба ще хоча б літр молока і хліб купити”.

“Даже не знаю, а хто ж у мене остальні візьме?” – бідкається старенька.

“Нате вам 15 гривень і дайте їй 5 яєць”, ─ не витримує чоловік, що поруч торгував помідорами.

“Та не треба! Ми й без яєць обійдемось”, – ніяковіє жінка. Але малий вже стоїть із пакуночком і здивовано дивиться на маму.

“Беріть, беріть, не ображайте мене”, ─ наполягає чоловік. Жінка бережно забрала яйця в дитини і поклала в сумку, щоб не побив. Повернулась, збентежено подякувала й хутко пішла.

“Глянь, он рози продають. Боже, скільки їх тут! Більше сотні. І майже ніхто не бере. Бідні люди наробились коло цих квіток, ще й гроші вклали, а тепер з половини, а то й більше викинуть”, ─ каже білявка подрузі.

“Та це, дивлячись, яка в них совість. Колись тут якісь вінницькі деревами торгували, так сусіди говорили, що нарошно коріння в окріп окунали, щоб не росли. Моя кума 4 черешні купила, як кум кум каже, на дрова”, ─ прокоментувала подруга.

“По чому рози?”

“По двадцять. Вибирайте, яка нравиться”, ─ порекомендував продавець квітів. Жіночки купили по троянді й пішли далі базарувати.

Поруч яблуні, персики, алича по 30 гривень, груші від 30 до 40, черешні – 40, смородина по 10, лаванда –10-20.

“А оце ще не пізно садить? “─ цікавиться дідусь, махаючи уже купленою й запакованою грушею.

“Та нє, самий раз. Тільки полийте гарно. Прийметься! “─ заохочує господар.

“А в яку ціну корчик клубніки?”

“П’ятдесят”.

“Гривень? Вона що якась сортова? Це дорого дуже!”

“Та яких гривень?! Копійок!”─ пояснює некомпетентному покупцеві старенька.

“Беріть краще в мене, точно сортова, по гривні”, ─ втручається бабця навпроти.

“А в мене 10 гривень за 15 корчів. Хіба це дорого? Прекрасна клубніка! Беріть, рання, солодка, як мед”, ─ припрошує жіночка в смугастій куртці.

Яблука на базарі від 7 до 10 гривень, редька ─ 10-12, перець від 4 до12. Ажіотажу нема. Усі бігають, купують теплі речі.

“Скільки оці теплі гамаші стоять?” ─ “130”.

“А рукавички з мєхом?”

“100”.

“А в’язана шапка на зиму?”

“200 – 250”.

“Зашибісь! Живем по-новому! Шапка з дарничанки – 200 гривень!”

“Та яка ж це дарничанка?! Це шерсть!” – заперечує продавець.

“Ага, коло шерсті лежала… Скільки ж тоді за пальто правлять? Страшно подумать”.

“Нащо вам нове пальто? Там он в секонді фірменні куртки продають, куди новим братись, по 200 гривень”, ─ підказав господар шерстяних шапок.

“А по чому карасики для кота?”

“Малі по 15, більші – по 20-25”.

“Та нє, по 25, то вже не для кота, не обманюйте! Такі і я з’їм”.

“Та чого, кіт теж подужає, якби ви тільки відвернулися”, ─ сміється рибалка.

“Мамо, мамо, пішли звідси! Там риба жива! А оті дядьки її хочуть прямо живцем з’їсти”, ─ завередувала мала з червоними бантиками.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ