Талановита людина – талановита в усьому. Микола Крюк – художник, коваль, гуморист, ілюзіоніст, ще й козак нівроку

25-го січня у Тетянин день надворі, як годиться, тріскотів мороз, а в приміщенні Катеринопільської районної бібліотеки було тепло і по-душевному затишно. Адже тут відкривали виставку відомого вікнинського пейзажиста – Миколи Крюка. У виставковому залі дві стіни − за метр від підлоги − складаються з вікон. На широких підвіконнях у потоці вранішнього світла розмістили картини. Яких тут тільки не було фарб, мотивів! На одній плескочеться море, на іншій – шумить ліс. Там гори, золота осінь. Захід сонця. Зима. Тут катеринопільське сонце освічує золотим променем сосни крізь полотно. Присутні заворожено любувались цими казковими пейзажами. Дивувались їхній глибині й простоті водночас.

− Усе так просто і так вишукано! Дуже позитивні, настроєві картини. Випромінюють радість, оптимізм. Видно, в автора надзвичайно світла, добра душа, − чуємо коментарі відвідувачів.

Із козацьким оселедцем на голові у гурті шанувальників і сам митець. Ніби зійшов із якоїсь картини. Щира усмішка, відкритий погляд. Козак!

Захід відкрила співробітниця бібліотеки Наталія Фартух. Далі слово передала землякові художника – Василю Курашу. Василь Іванович коротко переповів біографію Крюка й передав слово йому самому.

Отже, Микола Андрійович Крюк народився 24 листопада 1946 року в селі Грушківка Катеринопільського району, що на Черкащині (тоді це був Мокрокалигірський район, Київської області). 1961-го року закінчив Вікнинську восьмирічну школу.

У 1962-1964 роках навчався у Ватутінському ПТУ, а 1964-1966 − у Казалінському залізничному училищі (Казахстан). З 1966 по1968 Микола Андрійович служив у армії (Красноярський край, Мар’їнськ). Під час служби був художником, бібліотекарем, листоношею та завідував радіовузлом. З 1979 по1983 працював у Вікниному художником-оформлювачем. Потім довгий час – на різних господарських роботах. 2001-го вийшов на пенсію.

З 2008-го пірнає у творчість. Каже, що до цього його спонукала друга дружина – Світлана Тимофіївна Будник, яка була його музою та порадницею. На жаль, вона відійшла у вічність. Третя дружина художника теж підтримує його жагу до творчості. «Вона мій головний експерт, консультант, − всміхається пейзажист,− адже сама родом із Західної. Дуже вимоглива. Підказує мені, лається, що «не так, а отак треба».

Нині спадщина художника нараховує близько 500 картин. Микола Андрійович – майстер живопису. Пише олійними фарбами на полотні. У його доробку переважно пейзажні картини, але є також натюрморти, портрети.

Картини Миколи Крюка побували на багатьох виставках − у Вікниному, Катеринополі, Черкасах, Каневі,Чигирині, Моринцях, в обласному краєзнавчому, історичному та художньому музеях.

Митець має троє дітей, дві доньки й сина.

Більше 30 картин художник подарував Вікнинському НВК.

− «Талановита людина – талановита в усьому», − наголошує Василь Кураш. − Микола Андрійович не лише гарний художник та господар, він ще й коваль, може запросто шаблю чи меча викувати. І ще – хранитель старовини. Наш шкільний музей, який він очолює на громадських засадах, − один із кращих в області. Він містить близько 300 експонатів. 80% із них зібрав, знайшов Микола Андрійович. Окрім того, він справжній козак, належить до місцевого козацького осередку.

Згодом з’ясувалося, що Крюк ще й активний учасник художньої самодіяльності. Довгі роки читав гуморески зі сцени, виступав як ілюзіоніст.

− Це любимець села. Як він читав Глазового! Які фокуси нам показував! Це було щось надзвичайне. Ми його всі обожнювали. Окрім усього, він ще й дуже добра, щира людина. Без фальші та зверхності, − поділилась спостереженнями одна із землячок.

− Як Ви малюєте? Це картини з натури? – цікавляться в залі.

− Навесні, влітку, як бачу гарні пейзажі, – фотографую, − відповідає митець,− а малюю зимою, бо літом в мене на це немає часу. Рідко пишу з натури. Ось, приміром, кладочка, яку я робив. Вона в мене в городі. Через неї я ходжу по воду.

− Коли почали малювати?

− У школі. Як дитина… Літаки, танки… Потім закинув це діло. А в армії нас вишикували й питають: «Хто вміє малювати?» − Усі мовчать. − «Може хтось хоч тин колись розфарбовував?» − Знов тиша. Ну, тоді я вийшов, зізнався, що «колись трохи розфарбовував тин». Так став армійським художником. А коли повернувся додому, в село, пішов працювати художником-оформлювачем. Довго працював. А потім, як покинув 1983-го, до 2008 не малював. Врешті дружина надихнула.

− Були цікаві випадки в роботі?

− Бачите того козака, що он там стоїть? Це він уже в мене 6-й. Я його для себе малював. Але його постійно купують. Доводиться знову й знову малювати. Одного віддав у школу.

− Кажуть, Ви Карпати малювали. А на Говерлу підіймались?

− Атож! Минулого літа. З дітьми. Доїхали ми до тої гори, а діти (хлопці такі по 18-20 років) мені й кажуть: «Так, діду, може Ви в автобусі залишитесь? Бо ми вас тягти не будемо». − «Та ні, − заперечую. − Якось викарапкаюсь». − І що? Я вже на гору вийшов, назад спускався, а ті хлопчаки тільки піднімались. Питають: «Діду, а ще довго нам туди йти?» − «Метрів 500», − відповідаю. − «Ого! То може ми ліпше повернемося?»

− Тоді справді було важко підніматись, − згадує Кураш. − Нуль градусів. Дошкульний вітер. Туман! І коли спека – теж важко!

− У кого Ви брали уроки майстерності?

− Я самоучка. Ніде особливо не вчився. Ото брав картину відомого художника і відтворював. Так сам себе вчив. Інколи щось своє добавляв. Буває, олівцем роблю невеличкий ескіз. Що, де буде розміщено. І відразу малюю фарбами.

Микола Андрійович каже, що більшість його робіт це копії картин, світлин. Однак є й витвори особистої фантазії, як, скажімо, ліс із пеньком схожим на вовка.

− Який вовк? То пеньок! − дивується художник, − на ньому ще дятлик сидить…То я таке сам вигадав.

Окрім бібліотеки, частина доробку Миколи Крюка експонується у Катеринопільському краєзнавчому музеї. Виставка діє до кінця січня.

До слова, родичем Крюка є відомий художник, теж родом із Вікниного, Олександр Нетребенко, картини якого зараз дуже високо оцінюють у мистецькій спільноті.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ