Вісті Черкащини Психологиня з Катеринополя розповіла, чим може обернутися гіперопіка над дітьми
Психологиня з Катеринополя на Черкащині Віта Гончаренко розповіла, що таке гіперопіка над дітьми та до яких вона може призвести наслідків.
Усі ми хочемо, щоб наші діти мали щасливе, гідне життя. Однак кожен з батьків підходить до виховання по-своєму: хтось керується принципом «вседозволеності», хтось намагається своїх спадкоємців усе життя тримати під тотальним контролем, а хтось шукає золотої середини, щоб виховати самостійну, свідому особистість.
Гіперопіка – одне із відхилень виховного процесу.
«Це надмірна турбота, що проявляється у постійному контролі та оберіганні дитини від будь-яких проблем, – пояснює психологиня. – Таке оберігання завдає удару по вольовій сфері дитини та іншим психічним властивостям, тому подальше її життя важко назвати щасливим».
Чи відчуваєте ви, що ладні зробити заради дитини все? Давайте з’ясовувати, доки не пізно!
– Коли стає очевидною гіперопіка? Адже, мабуть, не варто вважати гіперопікою поведінку турботливої мамочки, коли вона опікується немовлям? – запитуємо (Віта Василівна відповідає).
– Загальною метою виховання є створення самодостатнього дорослого. Психологічна «пуповина» між матір’ю та дитиною починає помітно розриватися вже під час кризи трьох років, коли малюк починає кричати: «Я сам!» Але якщо батьки (найчастіше матуся) продовжують вперто опікати дитину на кожному кроці, то років з чотирьох – п’яти можна діагностувати гіперопіку.
– Звідки виникає таке явище? Чи можна його ототожнити з надмірною батьківською (материнською) любов’ю?
– Насправді до любові воно не має відношення. Причини його виникнення можуть бути різні. Скажімо, матуся не реалізувалася у професії чи особистому житті, не має навіть хобі, і тоді дитина стає її єдиною втіхою, сенсом існування. Або ж батьки по інерції ставляться до спадкоємця як до безпорадного немовляти, хоча йому уже понад 3 роки. Одна із частих причин – надмірна психологічна тривожність (частіше у жінок): через усебічний контроль такі матері насправді підсвідомо намагаються знизити власну тривогу.
– А де межа між батьківською турботою та гіперопікою?
– Типовим проявом гіперопіки є постійне прагнення виконати за дитину все, навіть те, що вона цілком здатна зробити сама (наприклад, одягати у молодшому шкільному віці, збирати підлітку портфель до школи). Другий найважливіший симптом – контроль: у що дитина грає, де перебуває, з ким спілкується. Є матері, які перевіряють кармани своїх дітей, не соромляться читати їхні СМС та зазирнути в особисте листування в соцмережах! Виправдовуючи подібний пресинг, вони кажуть: «Я ж заради дитини ладна на все!» Це означає – купити на останні гроші іграшку, чи витратити їх на секцію, музичну школу (бажання дитини ходити на ці заняття не враховують).
– І до чого це може призвести?
– До досить сумних наслідків.
По-перше, в дитини формується побутова несамостійність. Вона не вміє себе обслуговувати: вчасно прати одяг, мити тарілки, прибирати тощо.
Друге – це атрофія вольових якостей. Воля формується через подолання невдач самотужки задля досягання мети. А коли батьки не надають дітям особистого простору для ухвалення власних рішень, у дітей немає можливості вчитися це робити.
Третє – невміння налагоджувати взаємини. Звикнувши, що навколо неї танцюють, що вона є центром Усесвіту, дитина чекатиме такого самого ставлення від інших, і, звісно, не отримуватиме. «Мамині сини» схильні шукати у подружньому житті «другу маму» (яку перша, до речі, прагне забракувати). А у робочому колективі така людина не вмітиме працювати командно, бо не звикла комусь допомагати.
Четверте – емоційні розлади. Від названих вище проблем, коли доросла жертва гіперопіки зіштовхується з реальністю, в неї можуть початися депресія, надмірна тривожність або істеричність. Набути в дорослому віці ті навички, що не були вироблені в дитячому та підлітковому віці, вдесятеро важче, для цього потрібен кваліфікований психолог.
– Чи завжди гіперопіка призводить до однакових наслідків? Адже самі діти за характером можуть бути різні й неоднаково реагувати?
– Звісно. Може бути й інший сценарій: не витримавши опіки на кожному кроці, дитина ще у підлітковому віці починає бунтувати. Якщо батьки не в змозі змінити сценарій власної поведінки, дитина ще до повноліття тікає з дому, живе у друзів, починає працювати замість навчання… А розрив з батьками перетворюється на сімейну драму.
– А чи можна самостійно діагностувати в себе схильність до гіперопіки?
– Є такий спосіб. Прочитайте наступні вислови та чесно собі зізнайтесь, наскільки вони вам близькі.
- Заради дитини мені довелося багато від чого відмовитися у житті.
- Усе, що я роблю – заради дитини.
- Моя дитина – найголовніше та найкраще у моєму житті.
- Турбота про дитину займає більшість мого часу.
- Я постійно розмірковую про дитину (про її справи, здоров’я тощо).
- Я витрачаю на дитину більше часу, ніж на себе.
- Якщо я не приділятиму дитині весь свій час та сили, з нею станеться щось погане.
- Дитина не зможе обійтися без моєї постійної щоденної допомоги.
- У моєї дитини не може бути від мене секретів.
10.Усе, що моя дитина вміє, вона навчилася робити тільки завдяки мені.
- Я завжди краще за дитину знаю, що їй корисно, а що – ні, вона ж ще життя не знає!
Якщо ви погодилися з сімома чи більше пунктами, у вас занадто виражена гіперопіка над дитиною.
– Що ж робити матусям, які помітили у себе схильність до гіперопіки?
– По-перше, схвалити себе, бо розуміння – перший крок до виправлення ситуації.
По-друге, визнати дитину повноправною особистістю і налагоджувати взаємини, зважаючи на це: не нав’язувати їй своє бачення, а обговорювати і змирятися з її вибором.
І по-третє, більше уваги приділити власному професійному зростанню та (або) подружній гармонії.
Дуже сподіваємось, що наші поради будуть корисними. А маленькі українці виростуть самостійними та щасливими!
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Читайте також: «Золотий хрест» та відзнаку за штурмові дії отримав морський піхотинець з Тальнівщини
