Про породистих котів і непородистих катеринопільчан

Осінь найтяжча пора для зооволонтерів. Несила дивитися, як маленькі тваринки (викинуті напризволяще людьми, що вважають себе добрими, моральними і, звісно ж, православними) заглядають у очі кожного перехожого, благаючи про порятунок. «За що? Чому? Де моя мама?» — питають вони, а у відповідь здебільшого порожні байдужі погляди. «Люди, а чи ви люди?» — постає питання. Наш народ пережив одну з найстрашніших сторінок в історії людства — Голодомор. І невже після цього ми можемо байдуже пройти повз голодне кошеня, цуценя? Ба гірше — викинути тваринку на трасі? «Воно там знайде, що їсти», — скаже обиватель. Що саме? Траву чи коників? А пити росу? Чи може на трасі щогодини зупиняються добрі самаритяни і ковбасу розкидають? Найгірше, коли людина не думає. Живе, як привчили.

Але ж у тварин теж є душі. Вони, як і все живе на землі, відчувають біль, страх, голод… Вони вміють любити до самозабуття і вміють ненавидіти. Про що вони розкажуть Господу, коли вмиратимуть ? Не замислювались? Можливо про тих «добрих» господарів, що розкидались ними, мов непотребом.

«Не розумію наших людей, — зізнається катеринопільчанка Аліна. — Таке враження, що всі хочуть породистих котів, собак. Буває в самого за душею три копійки, а теж породисту тварину хоче, та ще й щоб з паспортом. Коли пропонуєш породисту собаку, що опинилась на вулиці, не беруть, а як запропонуєш домашню, та ще й за гроші — черга. У притулках повно тварин: і породистих, і непородистих. Обирай до душі. Даром! Ні, не беруть. Точніше, беруть, але дуже рідко».

«У мене колись одна дама зі «стольного града Новоселиці», що на Катеринопільщині, — розповідає волонтерка Оксана, — допитувалась, чи справді кіт, якого я прилаштовую, породистий, бо їй потрібен тільки такий. «Звісно, породистий! — відповіла я. — Але він вимагає ваші документи, щоб переконатись, що ви дворянка».

Втім, взяти тварину — це тільки дещиця справи. Головне — дбати про неї та про її потомство. А не хочеш мати справу з потомством домашнього улюбленця — звернись за консультацією до ветлікаря.

Марина КАМІНСЬКА