Пасічники з Катеринополя розповіли про ієрархію та секрети бджолиного царства

У селищі Катеринопіль на Черкащині мешкає особлива родина – подружжя пасічників, Катерина та Валентин Лавренчуки. Зазвичай пасікою займаються чоловіки. Але в цій родині бджолярство – спільне хобі.
Катерина родом із Луківки, закінчила Пальчиківську школу, вивчилась у Черкасах на медсестру-вихователя. До пенсії працювала вихователькою в катеринопільських садочках. Валентин народився в Кривих Колінах, там здобув середню освіту. Все життя працював водієм, найбільше на катеринопільському газоскладі. Мають два дорослих сини.

«Були в нас корови, бички, свині, кури, індики – вони мені не приносили задоволення. Яке мені бджоли приносять задоволення, я вам не в змозі передати. Це така насолода – спостерігати, доглядати за ними. Дякуючи їм я почала помічати природу, бачити, яке в нас багатство трав, квітів. Які вони барвисті, духмяні! Який у них всіх аромат! Конюшина, акація, фацелія…А як пахне еспарцет?! Куди там французьким парфумам! Коли вивозимо бджоли на медозбір, спостерігаємо також за комахами, дикими тваринами. Це окремий, надзвичайно цікавий світ. Колись бачила, як мігрують мурахи колонією, рухаючись мов змія. Дивовижа!» – ділиться враженнями Катерина.

Як усе почалося? Колись на морі подружжя познайомились із пасічниками, ті їх посвятили в секрети справи. Певний час Лавренчуки приглядалися, зважували, а з 2012 ризикнули й завели перші вулики. З тих пір бджолярство стало їхнім покликанням. Своїм вчителем вважають Івана Сисенка з Катеринополя, нині покійного.

Катерина багато читає і знає про бджіл. Має також власні спостереження. Отриманими знаннями, досвідом щедро ділиться. Ось, що жінка розповіла читачам «Нового Дзвону».

У бджіл все корисне: пилок, який вони збирають для своїх діток, нектар, з якого роблять мед. Навіть з мертвих бджіл (підмору) пасічники виготовляють цілющі настоянки.

Бджолосім’я – це не демократична держава. Тут все обертається навколо бджоли-матки, що відкладає яйця (від 1500 до 2000 за добу). Їй прислуговує свита. Вона королева. Вона навіть їсти не може сама. Її годують спеціальним кормом – маточним молочком. Решта бджіл їдять мед, нектар, пилок. За нектаром і пилком літають робочі бджоли. Трутні ніяких робіт у вулику не виконують, корм не збирають, за ними, як і за маткою, повністю доглядають, їхня місія – спарювання з маткою. Кали приходить час, матка летить на спаровування. Може летіти до 5 км. Знаходить трутнів. В процесі спарювання геніталії трутнів відриваються й залишається в матці, трутень моментально гине. Спаровуються з однією маткою кілька трутнів. Потім матка зі свитою переможно повертається у вулик. Її радісно зустрічають бджоли. Після спарювання вона може відкладати яйця до 5 років, щоправда, з кожним роком їх кількість зменшується. Вхід у вулик охороняють бджоли-сторожі, які чужаків не пускають. Коли бджолосім’ї об’єднують для створення медовика, то робочі бджоли набирають у дзьобики мед і просяться у новостворену сім’ю. Якщо матка стара (мало відкладає яєць), чи скалічіла, бджоли їй можуть зробити «тиху заміну» або ж це робить пасічник, даючи молоду матку. В сильній сім’ї до 50 тисяч бджіл. Трутнів на осінь бджоли вигонять, бо вони багато їдять. Якщо загине матка, бджоли кричать ґвалт.

Ці вірні комахи надзвичайно цінують своїх доглядачів. Був випадок, коли вони прилетіли на цвинтар попрощатися з померлою пасічницею, обліпивши труну. Потім полетіли в невідому напрямку. Додому не повернулись. Випивох немилосердно кусають. Кусаючи, випускають жало, без якого гинуть.

Всю зиму бджоли їдять, але ніколи не випорожнюються у вулику. Чекають весни, щоб зробити це зовні. Їх шлунок може бути заповненим на 100 %. Якщо зима затяжна, вони через це можуть загинути. У вулику завжди ідеальна чистота.

Матка живе до 5 років, трутень до 50 днів (до холодів), літня бджілка (народжена весною) живе трохи більше місяця, а осіння понад 7 місяців.

Мед містить багато вітамінів та мікроелементів. Практично не псується, лікує багато хвороб. Його можна їсти навіть через 1000 років.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ