На Катеринопільщині збирають…печінкові гриби

Багата земля Катеринопільщини, а сьогодні ми познайомимось ще з одним дивом ─ печіночницею.

“Уже кілька тижнів ми збираємо в лісі на дубах язики, наїлися досхочу, а тепер, після дощів, їх ще більше буде,”─ похвалився новиною єрківчанин Олександр Маняченко.

Збираючи гриби з дитинства, про гриб язик я почула саме від Сашка. Відверто здивувалася, що гриб, який росте на деревах й висмоктує з них соки, може бути їстівним. Однак, зробивши бліц-опитування серед родичів та знайомих, зрозуміла: треба йти в ліс.

“Ми взагалі з грибів збираємо тільки язики й опеньки, ну ще маслюки, а інших не знаємо, то й не беремо. У язиків особливий смак, вони трошки з гірчинкою, зовні нагадують печінку, і, як мити або варити їх, виділяють бордовий сік, ніби кров. Мабуть, тому цей гриб називають ще печінковим. Не знаю, як кому, а нам ці гриби подобаються, за смаком нагадують яловичину. Ось попробуйте, самі переконаєтесь”,─ піддавала жару дружина Сашка Галина.

Звичайно, як досвідчені грибники, Маняченки грибні місця не здали, та ми й не дуже допитувалися. Пішли навмання. Більше любувалися лісом, слухали спів пташок, спотикалися об купи сміття, яке завойовує усе більші і дальші території. Просто диву даєшся, як відійдеш углиб на чотири кілометри і тут геп ─ натрапив на мішок пластикових пляшок. “Ніяк не зрозумію цієї логіки. Невже занести пластик за кілька кілометрів у ліс легше, ніж до сміттєвого бака? “─ дивувалася моя київська подруга Надія Васильченко.

“У нас сміттєвих баків по селищу дуже мало, а заплатити 12 гривень у місяць, щоб вивезли сміття прямо з під-двору не кожен катеринопільчанин може, для більшості це непідйомна сума”, ─ відповідаю.

“Та ну, а дивлячись на вереницю машин увечері під вашими барами та ресторанами, такого й не скажеш!” ─ язвила подруга. За дружньою розмовою ми назбирали через дві години відро таких-сяких грибів (моховиків, маслюків, польських), траплялися зрідка й білі, але дуже великі й червиві (треба було за кілька днів раніше йти), а от печіночниці ніде не бачили. Стомившись, повернули додому.

“Ой, диви! Яке чудо на дереві там росте,” – гукнула Надійка. Прямо перед нами збоку на дубі примостився велетенський печінковий гриб у формі віяла. Ми зсипали весь урожай у моє відро, а в Надійчине поклали зрізаного язика. Якраз ледь-ледь помістився. Гриб був кілограмів на 3-4. Програму виконано, залишилось приготувати. І тут, звичайно, не обійшлось без допомоги Галини Маняченко. “Потрібно гарненько помити гриба, зняти з нього верхню шкірку й проварити хвилин 20. Різати шматочками бажано вже після проварювання, інакше він спустить увесь сік і втратить частину свого смаку. Потім посмажити на олії з цибулею. В кінці можна протушити ще кілька хвилин зі сметаною. Сіль, перець за смаком”─ проконсультувала Галина.

Нагадаємо, що печінковий гриб росте переважно на дубах та каштанах, з вигляду схожий на великий язик (у різних місцевостях його ще називають тещиним або коров’ячим язиком), “кровить” на зрізі, в їжу треба брати лише молоді гриби, належить до умовно-їстивних, у 100 грамах язика міститься добова норма вітаміну С. Можна варити, смажити, додавати в салати. Старіші гриби рекомендують на кілька годин замочувати, щоб вийшла гіркота. Смачного і приємного вам тихого полювання!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ