Микола Шевченко розмовляє музикою й виготовляє вироби з дерева

Багата земля Катеринопільщини унікальними особистостями, самородками. Хто співає, хто малює, хто пише вірші. Добре, як людина не криється зі своїми талантами, а несе їх у люди.
Депутат Катеринопільської райради від села Залізнячка Микола Шевченко віднайшов у собі хист до столярства та музики. Якщо музикою він живе давно, то столярством – виготовленням виробів з дерева − захопився недавно. Свої перші столярні роботи (вази, солянки, підсвічники) виклав у Інтернет, а згодом поділився й музичними імпровізаціями та власними музичними творами. В обох галузях відразу знайшов шанувальників. «Талановита людина – талановита в усьому», − коментують дописувачі. Дехто з друзів уже навіть замовляє подарунки собі на день народження.

А тим часом Шевченко оцінює свої роботи скромно. «Музику люблю з дитинства. Освоїв гармошку в п’ятому класі сам. Дядько один показав мені, як грати гопака і де на яку клавішу натискати. Все, більше ми з ним не бачилися. У шостому класі я вже в троюрідної тітки на весіллі грав. Згодом, навчаючись у технікумі, освоїв гітару, потім клавішні. Але ж я навіть нотної грамоти не знаю. Опираюсь на моторну та зорову пам’ять. Переважно імпровізую, але пишу й свої твори. Наприклад, «Моя трансформація» є на «Ютубі». Люблю якісну музику. Класичний та популярний рок. Це моє», − розповідає.

Чоловік каже, що через музику передає те, що не можна передати словами: «Є моменти, коли голосу не треба, є музика, яка може сказати більше, ніж людина голосом. Я не знаю, звідки до мене приходить мелодія, але буває приходить, і я тоді розмовляю мовою музики».
Директор Єрківської музичної школи Анна Гунченко хвалить місцевого самородка: «У Миколи Васильовича поза всякими сумнівами є Божий дар, гарний слух, хоч і не вистачає теоретичної підготовки. Він грає душею. Не кожна людина підбере, а тим більше напише свою мелодію».
Бажання займатись столярством прийшло до Шевченка спонтанно. «Захотів, та й усе, − пояснює. − Замовив одному чоловіку деревообробного станка, той змайстрував. Тепер маю чим займатись у вільний час. Таке хобі».

Цікаво, що попри невеликий досвід, вироби пана Миколи вражають довершеністю. Очевидно саме так стається, коли людина від душі віддається улюбленій справі. «Мабуть, є великим гріхом, коли тобі Бог щось дає, а ти цим не користуєшся, приховуєш від людей», − каже митець.
«Чи були у Вашім роду майстри? − цікавимось. – Може передалось по якійсь лінії?» «Мама вишивала, − зізнається. − Але то таке. В ті часи, мабуть, усі щось робили».
Був період, коли наш Шевченко писав також вірші. Каже, що манерою нагадують поезії великого однофамільця, власний стиль не виробив, тож залишив їх для особистого вжитку.
Окрім всього, пан Микола – неперевершений співрозмовник. Чоловік самотужки вивчав світові релігії, читав Гегеля (не з примусу, а за покликом душі), багато знає про древні цивілізації, має свій неординарний погляд на природу, людину й сутність речей.
А ще Микола Шевченко надзвичайно гордиться історією, культурою України та рідної Залізнячки.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ