”Ми проспали й не відкрили двері посипальникам. Зранку прокидаємось, а під вхідними дверима ─ купа цегли”.

До Нового року залишилось зовсім трохи часу. Стартувала підготовка до свята. Хтось скуповує продукти, хтось подарунки, хтось підшуковує відповідне вбрання. І майже всі згадують, як святкували раніше, який Новий рік був найцікавішим. Із цим непростим запитанням звертаємось до катеринопільчан та вихідців нашого району.

( Ольга Олійник – в центрі)

Ольга Олійник, катеринопільчанка, 32 роки, зараз мешкає в Іспанії:

“Найбільше мені запам’ятався новорічний корпоратив на одній із київських фірм, де я працювала. У нас завжди свята проходили весело, там був дуже дружний і креативний колектив. Одного разу після святкування ми вийшли на вулицю й почали зображати, ніби ми їдемо на лижах. Зустрічним кричали, щоб звільнили нам проїзд: “Лижню! Лижню!” Люди дивувалися й реагували по-різному. Хтось сміявся, хтось сердився, хтось приєднувався до нашої новорічної провокації”.

Іншим разом Ольгу із сім’єю “замурували” посівальники.

“Ми проспали й не відкрили двері посипальникам. Зранку прокидаємось, а під вхідними дверима ─ купа цегли. Вийти ніяк! Добре, що в нас є другий вхід, інакше б довелося робити перший новорічний вихід у світ через вікно!”

У 52-річного Валерія Прилуки з Єрок своя історія, згадує, як взяв на себе місію Діда Мороза.

“Було це в лихі 90-ті. Я працював на кар’єрі. Розруха, безлад. Грошей майже не платили, але ж свято ніхто не відміняв. Сіли ми з хлопцями відзначати Новий рік, і тут мені приходить думка: “А хто ж нашим дітлахам свято влаштує? ” Звичайно, ніхто, крім нас. Організував колектив, підключив профком – і все вдалося. Ялинку поставили, іграшки позносили, прикрасили, купили цукерок, щось профком піднатужився виділив. Я як організатор цієї події взяв на себе роль Діда Мороза. Цікаво, але попри скруту мандаринів для дітей зібрали стільки, що навіть не змогли всіх роздати. Отже, який висновок? Якщо люди ставлять мету, вони її досягають. Нема нічого неможливого. Труднощі існують для того, щоб їх долати”.

Сніжана Репеченко , 20 років (родом з Мокрої Калигірки, зараз мешкає в Черкасах), Новий рік не дуже шанує, хоч і народилася напередодні – 30 грудня.

“Я народилася “під ялинку”, ─ каже дівчина .─ Тоді був величезний сніг, по пояс, тому мене й назвали Сніжаною. Перший Новий рік я зустріла в пологовому. Загалом для мене це не найбільше свято. Куди більше я шаную православні, наприклад Різдво. Адже це початок Нової Ери, День народження Ісуса, через появу на світ якого моя душа особливо радіє! А 31 грудня, як і 1 січня, ще й на піст випадають, коли веселитися не можна. Цьогоріч зустрічатиму “півня” в колі сім’ї за пісними стравами або ляжу спати – ранок вечора мудріший”.

Катеринопільчанка Надія Олійник (родом із Луківки, 57 років), згадує, як в юності на Новий рік каталася на санях.

“Це була неймовірно весела історія. Ми з компанією вкрали в колгоспі в Луківці великі сани. Перетягли їх через Тікич. І там каталися на них, спускаючись із гірок. Під ранок затягли сани назад у колгосп. Наш злочин залишився досі не розкритим”, ─ жартує Надія.

39-річна Руслана Вовк (родом із Катеринополя, зараз киянка) таке розповідає:

“Прийшли до нас друзі святкувати Новий рік. У нас був тут, у Києві, кіт (такий собі сіам, тільки дуже пухнастий ─ Чарлі). А в подружки були чобітки на кролячому хутрі, що шнурувалися дуже високо (під саме коліно), тоді такі були в моді. Ну от, на ранок, зустрівши Новий рік, гості збираються додому, і раптом з’ясовується, що кіт розшнурував ці чобітки, витягнув шнурки і десь їх заховав. Подрузі довелося їхати через усе місто в кімнатних капцях. А шнурки ми знайшли весною під диваном у куточку, хоча 1-го січня ми перешукали всі шпаринки, їх ніде не було. Потім довго згадували цей випадок і сміялися”.

Даша Молочева (11 років, Єрки) поділилася з нами своєю новорічною казкою:

“Якось ми з сім’єю зустрічали Новий рік у знайомих. Там було весело: ігри, розваги. Я тоді була ще маленькою і не сильно розуміла ці свята. Але приснився мені напередодні дивний сон, що у мене з’явився музичний мікрофон. Я цей сон запам’ятала й дуже мріяла, що він здійсниться. У гостях , де ми святкували, під ялинкою було багато подарунків, але мікрофона між ними не було. Я дуже засмутилася і попросила маму повернутися додому. І от коли ми повернулися, я знайшла мікрофон у себе під ялинкою. Щастю моєму не було меж! Тоді ж зрозуміла, якщо сильно хотіти і мріяти, то все здійсниться! “

Віта Гончаренко (30 років, Катеринопіль) на Новий рік отримала серце.

“Ми з друзями за традицією пішли святкувати до міської ялинки, ─ розповідає. ─ Один із юнаків мене запитав, чи готова я отримати подарунок. Я здивувалася, бо ні під ялинкою, ні в його руках нічого не було. Хлопець пояснив, що подарунки бувають не тільки матеріальні, й повів мене до ставка. Я довго розглядала все навколо, але нічого не знаходила. Тоді він показав мені серце витоптане на снігу. Отже, подарунки бувають і такими…”

Тетяна ІВАШКЕВИЧ