Катеринопільщина вшановує Сергія Єфремова. Ким були його брати та сестри?

18 жовтня 1876 року в селі Пальчику на Катеринопільщині народився відомий літератор, академік, журналіст, державний і політичний діяч, політв’язень сталінських таборів – Сергій Олександрович Єфремов.

На сьогодні здійснюється активне вивчення його наукового та публіцистичного доробку, а також біографії, насамперед київського періоду. Однак для нас, земляків сподвижника, не менш цікавою є історія його походження. Саме про це на сторінках праці «Повернення одухотворених» (2020) розповіла уманська письменниця Ніна Михайлова.

Згідно з її дослідженням, Сергій Єфремов (Охріменко) походив із роду духовенства. Його мати Одарка (Дарія) – донька покійного священника Дмитра Крамаренка, що правив у Пальчику в Свято-Варваринській церкві, – вийшла заміж за молодого богослова отця Олександра Єфремова, якого направили керувати приходом. «В шлюбі у подружжя народилося 14 дітей, один із яких, Леонід, помер у малолітстві, а решта всі виросли, стали на ноги, отримали пристойну освіту», – пише Михайлова.

У Вікіпедії вказано, що молодята побрались 1862 року, коли Олександру було 23, а Одарці – 18.

За традицією, що панувала поміж українського священства, майже всі діти

Єфремових отримали духовну освіту. Найстарший Іван (Іоанникій) постригся в монахи, дослужився до сану архімандрита й єпископа, але через церковні чвари, заздрість та доноси у 40-річному віці звільнився з посад і, за офіційною версією, покінчив життя самогубством у Путивльському монастирі.

До слова, пишучи доноси на ректора Іоанникія, недоброзичливці ставили йому на карб поведінку брата Сергія, який, навчаючись у семінарії, зарекомендував себе як неблагонадійний, читав ліберальні журнали, вважав існуючий державний лад ненормальним та прагнув його змінити, був членом українофільського гуртка, заступався за селян і носив вишиванку. Як бачимо, вже тоді вишита сорочка різала око прибічникам імперіалізму.

Отже, ким були брати та сестри Сергія Єфремова? Ніна Михайлова представляє їх так.

Іван (1863 – 1914) закінчив Уманське духовне училище, Київську духовну семінарію та академію (1891), директор Києво-Подільського духовного училища, ректор Київської духовної семінарії, єпископ Бєлгородський.

Георгій, Єгор (1865 –?) – Уманське духовне училище, Київська духовна семінарія (1887). До вересня 1893-го працював у Київській контрольній палаті, вчителював у Пальчиківській церковнопарафіяльній школі, від 1895-го служив у Київському земельному банку.

Федір (1867 –?) – Уманське духовне училище, закінчив Київський університет, кандидат природничих наук, викладав фізику, космографію, географію у Катеринославському жіночому училищі духовного відомства, в 1920-х мешкав у Харкові.

Параскева, Пашета (1869 –?) – Київське духовне жіноче училище. Учителювала в Пальчиківській церковнопарафіяльній школі. В 1895 році вступила в шлюб зі священником Іваном Дурдуківським, проживала в Києві. (Іванову сестру, Онисю, Сергій Єфремов кохав усе життя, але не міг одружитися з нею через далеку кровну спорідненість).

Олексій (1871 –? ) – конторник залізниці, жив у Катеринославі, був чиновником губернської земської управи.

Олена (1873 –?) – Київське духовне жіноче училище, жила з батьками у Пальчику, виховувала власних дітей.

Михайло (1874 – ?) – Уманське духовне училище, Київська духовна семінарія, Київська духовна академія, вчителював і жив у Катеринославі.

Олександр (1878 –?) – Уманське духовне училище, Київська духовна семінарія.

Микола (1880 –?) – Черкаське духовне училище, закінчив Катеринославську духовну семінарію, потім у ній працював.

Петро (1883 – після 1937) – Черкаське духовне училище, Київська духовна семінарія, Перша Київська гімназія, Київський університет св. Володимира. Викладав у Катеринославі, літератор, двічі репресований, пропав безвісти.

Ксенія, Сєня (1885 – 1967) – Київське духовне жіноче училище. Проживала з дочкою в Києві.

Григорій (1889 –?) – Уманське духовне училище.

Сам Сергій Єфремов (1876 – 1939) теж закінчив Уманське духовне училище, Київську духовну семінарію та Київський університет св. Володимира. Ввійшов у історію як письменник, вчений, державотворець.

«Достеменно відомо, що всі діти цієї родини отримували духовну освіту. Сини й доньки мали пристойну початкову, якщо не церковнопарафіяльну, то домашню і обов’язкову – училищну, середню – в семінаріях, гімназіях, і майже половина з них – вищу, університетську, академічну. Відповідно і посади займали згідно освітньо-розумового рівня. Одначе, на превеликий жаль, їм довелося жити в такі часи, коли надзвичайно потужний потенціал всіх представників об’єднаної династії Крамаренків-Єфремових не лише не мав можливості для достатньої реалізації, повного розкриття, а, швидше, навпаки – став причиною репресій, мученицької смерті в більшовицьких катівнях», – підсумовує Михайлова.

Попри репресії й переслідування рід Крамаренків-Єфремових остаточно не зник, занадто потужним він був. Але, на жаль, травма від пережитого досі лежить болісною раною на його представниках. Тож у Пальчику (на вшануваннях) ще не було помічено жодного з родичів. Принаймні, офіційно.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ