Катеринопільчанка Світлана Музиченко в’яже ексклюзивні речі й вишиває бісером

«У кожного своя доля і свій шлях широкий», — писав Тарас Шевченко. Мабуть, кожна людина прагне реалізуватись, використати талант, подарований Богом, на повну потужність. Щасливчикам вдається поєднати хобі з роботою. Інші ж утілюють своє захоплення у вільний час.

Світлану Музиченко на Катеринопільщині переважно знають як сумлінну працівницю місцевої лікарні, відповідальну санітарку з хірургії. Проте близьким людям, колегам відомо, що вона ще й неперевершена майстриня, якій під силу й ікону бісером вишити, й пальто чи светр зв’язати.

У квартирі майстрині «хірургічна» чистота. Мабуть, з лупою не знайдеш ні пилинки. Все облаштовано з любов’ю. На стінах — картини власного виробництва. Багато розкішних вазонів каскадами звисають з шаф. У кімнатах світло та затишно.

До приїзду журналістів Світлана розклала на дивані свої вироби. Мабуть, соту частину того, що за весь вік зробила, адже більшість уже зношені, комусь подаровані.

«В’язати люблю зі школи, — розповідає жінка. — Як тільки навчилась, так і не полишала цю справу. Роблю це собі на задоволення. Не можу просто так сидіти перед телевізором. Щойно сідаю щось переглянути, відразу — шпиці в руках. В’яжу, навіть відпочиваючи на морі, або як їду до дітей у дизелі. В’яжу собі, дітям, внукам, родичам. Чоловіку за життя теж багато чого зв’язала. Він дуже любив мої вироби і з гордістю їх носив, казав, що в дитинстві мріяв про в’язані речі».

Нема такого одягу, якого б майстриня не могла зв’язати. В’язала все: спідниці, плаття, костюми, шкарпетки, кофти, куртки і навіть пальта.

Окрім того, Світлана опанувала вишивку бісером (любить чергувати роботу). Уже має свої, власноруч зроблені ікони Богородиці та святої Фотинії (Світлани), а також кілька картин із квітами. «Це недешеве хобі, — каже. — Бісер, малюнок, гарна рамка нині дорого коштують. Скажімо, собівартість більшої з цих ікон — 700 гривень, а меншої — 450. Це тільки на матеріали. Без роботи».

Звісно, уміє майстриня й шити, й малювати. Навіть спробувала себе у виготовленні іграшок.

Історія її життя — це історія служіння людям. Жінка не уявляє, як можна відмовити людині, що просить про допомогу, завжди прагне допомогти.

Народилась Світлана на Монастирищині у селі Халаїдове. У 8-річному віці переїхала з батьками у Катеринопіль. Тут закінчила школу. Спершу мріяла вступати в Решетилівське училище (Полтавщина) на вишивку, але згодом віддала перевагу кулінарії, закінчила кооперативний коледж. Вийшла заміж. Народила двох дітей — Романа і Галю. Коханий чоловік, на жаль, трагічно загинув. Зі слів Світлани, був надзвичайно добрим, уважним та люблячим. Зараз розрадою жінки є улюблені внуки — Владик і Настя. Їм по 8 років.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ