Катеринопільчанка Людмила Кожукало 25 років живе в Америці
У сучасному світі супертехнологій та Інтернету родинні зв’язки все частіше відходять на задній план. Люди часто не знають своїх двоюрідних, не те, що більш дальніх родичів. На щастя, це трапляється не з усіма. Є такі особистості, які, мов магніт, притягують до себе усю родину, і не тільки. Саме такою є 83-річна катеринопільчанка Ніна Іванівна Ткаченко, Праведниця України, яка в часи німецької окупації разом з мамою, ризикуючи життям, прийняли у сім’ю єврейку. Зараз, незважаючи на поважний вік, Ніна Іванівна повсякчас у центрі уваги: то саджає дерева біля кринички разом з місцевими ліцеїстами, то знімається в фільмі французької журналістки, то отримує подарунки від маленького Боббі з Англії, то гостинно приймає друзів та родичів з усього світу.
Цієї неділі до неї завітали троюрідні сестри − Надія з Ватутіного та Людмила з Америки (Аризона), не самі, з подругою, доньками та іншими родичами. І оселя відразу перетворилася на родинне гніздо, сповнене щирого спілкування, спогадів, дзвінкого сміху.
Користуючись нагодою, поспішаємо дізнатися, як живеться нашим землякам за океаном.
− Ми виїхали з чоловіком в Америку 25 років тому, − розповідає Людмила Кожукало (чепурна пані років 50-ти). − Це сталося у буремні 90-ті, коли в Україні було дуже сутужно з роботою. Ми обоє програмісти. Друзі запросили чоловіка працювати в Америку, спершу на три роки. Ми з дітьми поїхали разом з ним. Думалося, відпрацюємо три роки, та й повернемося. Дуже тужила за домом. Однак рік за роком, так і залишилися. Раніше я рідко приїжджала, а тепер можу собі це дозволити частіше. Програмуванням більше не займаюся, забороняють за станом здоров’я. Тож я перекваліфікувалася на дизайнера в квітковому магазині. Працюю для душі.
Людмила має троє дітей – сина й дві доньки. Зараз усі вони живуть в різних штатах. Разом з нею в Катеринопіль приїхала донька Іванна. Навчається в Денвері на психотерапевта. Тендітна українська красуня, але з американським шармом. На відміну від мами відчуває себе більш американкою, рідне місто вказує Іст-Брунсвік (штат Нью-Джерсі), хоч народилася в Києві.
− Я народилася в Києві, жила там до 9 років. У Катеринопіль приїжджала на літні канікули. Мала тут гарних друзів. Часто загравалися допізна, потім добряче отримували від батьків, − сміється. − Люблю приїжджати сюди влітку, коли все цвіте, буяє.
Іванна закінчила бакалаврат із психології. Тепер здобуває вищу спеціальність − психотерапевта. Мріє допомагати людям. Любить подорожувати.
− Чи сумуєте в Америці за українськими стравами: салом, борщем? − цікавимося.
− Коли приїжджаю до дітей, − розповідає Людмила, − часто просять щось приготувати: борщ, голубці, вареники, котлети. А так нам всього вистачає. Для мене була приємним відкриттям після переїзду океанічна їжа, велике різноманіття морепродуктів. В Україні на той час такого не було.
Пробуємо з’ясувати, чим все-таки відрізняються українці від американців.
− Українці балакучіші, − зауважує Людмила. − Тут їдеш в таксі й таксист із тобою постійно розмовляє.
− Не так, − заперечує донька. − Просто ти тут більш відкрита, не добираєш слова, а я американців сприймаю за своїх, тому спокійно в Америці розмовляю з таксистами. А українських таксистів навіть боюсь. Останній раз, як їхала, говорив якісь нісенітниці.
Врешті, обоє зійшлись на думці, що всі люди різні.
− В Америці навіть кожен штат не схожий один на інший, − пояснює Людмила,− різні закони, традиції. Один штат – мультинаціональний, інший – більш провінційний, третій – богемний…
− А як щодо соціального захисту в США? − цікавляться родичі.
Для прикладу Людмила переповіла одну історію:
− Ходила до нас у церкву одна українка, яка потерпала від знущань чоловіка та його сім’ї. Фактично рабувала у них. (Тримали її в страху, що виженуть з країни, а трійко дітей залишаться з ними, в Америці.) Ми повідомили у відповідні служби, і все налагодилось. Тепер ця жінка разом з дітьми під опікою держави. Дітки ходять у садочок, вона на роботу, отримала права на керування автомобілем. Досить успішно опановує англійську.
Наостанок всією родиною пішли по воду до місцевої святині – Студінського джерела, яке віддало свою життєдайну силу не одному поколінню катеринопільчан.
− Від цього джерела і назва кутка пішла: Студінка, бо тут джерело, де вода студена, − пояснює Ніна Іванівна.
Набрали студеної водички і наші американки. Сподіваємось, вона укріпить їх перед далекою дорогою…
Тетяна ІВАШКЕВИЧ