Чиновниця Вікторія Пипа їздила до Польщі, а розповісти нічого не хоче (фото)

Уже три місяці наше видання намагається взяти інтерв’ю у голови Мокрокалигірської громади Вікторії Пипи.

Наприкінці вересня до нас зателефонував обурений мешканець Мокрої Калигірки і поскаржився, що голова громади розтринькує бюджетні кошти на закордонні поїздки, а толку від тих поїздок для громади, буцімто, катма.

“Пані Пипа влітку поїхала до Польщі, витратила на цей тур, як кажуть, близько 50 тисяч гривень. У Черкасах за такі кошти цьогоріч День міста відсвяткували. Чекали на нашу очільницю з інтересом, адже поїхала передовий досвід переймати. Приїхала, люди питають: “Ну як там?” Відповідь ошелешила. Каже: “Ну що вам сказати? Ми так жити ніколи не будемо!” То чи потрібно було ради цього в Польщу їздити, гроші витрачати? Без такого досвіду ми б якось і так прожили”, ─ обурювався додзвонювач.

Звичайно, ми взяли цей дзвінок до уваги, але вирішили взяти коментар у самої Вікторії Вікторівни, щоб не робити поспішних висновків. Близько місяця телефонували їй на мобільний. Вона на дзвінки не відповідала. Робочим телефоном із нею теж важко зв’язатися: то зайнята, то немає на місці.

На початку листопада поїхали в Мокру, щоб взяти інтерв’ю. На превеликий жаль, не вдалося, бо голова громади була на святі в Будинку інтернаті. Від її секретаря ми дізналися, що не тільки Вікторія Пипа їздила в Польщу, а й польська делегація приїжджала в Мокру Калигірку з офіційним візитом. Така тісна міжнародна співпраця ще більше нас зацікавила. Через секретаря в телефонному режимі ми домовились, що чиновниця не ігноруватиме наші дзвінки й розповість про свої відрядження та приїзд польської сторони.

І справді, Вікторія Вікторівна нам відповіла, підтвердила, що дійсно влітку відвідала Польщу. На запитання, який досвід вона звідти привезла, сказала: “Головне, чого нас там навчили, це в усьому радитися з людьми, з громадою”. Деталі пообіцяла розповісти іншим разом, посилаючись на зайнятість Однак іншого разу вона була або знову зайнята, або не відповідала на дзвінки. Так і досі. Останній дзвінок ми зробили 20 грудня, але у відповідь почули лише рингтон “Мне нравится, что вы больны не мной…”

Віру у відкритість влади до преси та людей, попри все, ми не втратили. Отже, до останнього сподіваємось на інтерв’ю, щоб задовольнити громадський інтерес до питання на що і головне ─ чи з користю чиновники витрачають народні кошти.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ