”Без ”Вісника”─ ніяк!” У Катеринополі держслужбовців змушують передплачувати газету від влади

У школах на Катеринопільщині практикують добровільно-примусову передплату провладних видань, зокрема газети “Катеринопільський вісник”.

“Як я вже стомилася виписувати цю газету. Щороку одне і те ж – хроніка з життя адміністрації, та ще й в одному, “єдино правильному” ракурсі. І ще півгазети привітань. Навіщо це мені? Я розумію, виписати щось профільне, зі спеціальності, щоб підвищити свій професійний рівень, а “Вісник” мені навіщо?! Хіба що моїм дітям-студентам банки обгортати,” ─ не приховує обурення одна із вчительок.

“Спершу ми навіть не зрозуміли, про що йдеться. Не хочеш ─ не виписуй. У чому проблема? “Ага, не виписуй! Так нас же примушують! Навіть квитанції про передплату треба здавати. Кожен має відрапортувати, що виписав “Вісник”, інакше наступного року можуть не знайти для тебе годин. На всіх зборах, нарадах будуть вичитувати, щось попросиш ─ нагадають. Безвихідь!” – пояснила співрозмовниця.

“А я, коли робила останній рік, вперлася і не виписувала. Директриса мене і так примушувала, і сяк. А я кажу: “Що я в тому вашому “Віснику” не бачила? Я його все життя читаю. Тепер ваша черга, ви молоді, збагачуйтесь!” Ох вона на мене тоді й розізлилась, але нічого не могла зробити, знала, що я скоро піду на пенсію. Думаю, якби вчителі об’єдналися, ніхто б їм нічого не заподіяв. А якщо по одному повставати, то, звичайно, будуть примушувати, ще й інших у приклад ставитимуть”, ─ поділилась досвідом вчителька-пенсіонерка.

Цю ж думку підтримує та розвиває знайома математичка: “Якщо дуже хочуть нести в маси свої директиви, хай висвітлюють їх на інтернет-сайті. Кому треба, почитає. А хто не хоче – то і в газеті не читатиме. Дурна викачка грошей з районного бюджету. Школи, бачте, їм не рентабельні, а газету з цілим штатом тримають. Краще б дітям на харчування дали, хоч на бутерброди. Дехто сидить у школі голодний до п’ятої вечора”.

“Та хіба тільки “Вісник” наші кошти проїдає? А ви подивіться на Будинок культури, музей. Сидять, нічого не роблять, ще й на ремонти та обладнання шалені гроші списують: то якусь плитку супердорогу купують, то одну кімнату за 100 тисяч білять, то зробили ремонт, топити забули, а його після зими пліснява з’їла…А як працюють? Ото як провели День молоді, та й заглохло все! За що їм зарплати платять? Мені треба щодня до уроків готуватись, щоб ставку отримати. А Будинку культури – одне свято на рік провести! А музей що робить? Де наукова робота? Де висвітлення в інтернеті? Забий в “Гуглі” Катеринопіль – нічого не знайдеш, ніби нас і немає. От у Звенигородці – ото музей. Ходиш, наче Лувром.

Ще й альманахи видають, друкуються. Видно, що люди працюють. Що не спитаєш – пояснять, покажуть, знайдуть у архівах. А тут, кажуть, одного комп’ютера на БК купили – зник, купили іншого ─ теж зник, заявили в поліцію – на другий день підкинули. То хто їх краде чи бере, нічого не розумію?! Шапіто якесь”, ─ бідкався історик.

З приводу передплати “Вісника” ми звернулись за роз’ясненнями до одного з директорів. “А що робити? Ми в одному човні. Не випишемо “Вісник,” не дадуть грошей на ремонт школи, або ж взагалі закриють. Ви ж знаєте, яка у нас зараз ситуація зі школами. Сьогодні одну закриють, завтра другу (не факт, що найбільш відсталу), і так поки не залишаться ті дві “передові”, про які нам увесь час товкли на вчительській конференції (що їх директорки із начальством дружать). Такий закон. Не ми його писали. Я своїм вчителькам так кажу: “Треба виписати “Вісник” по можливості. Хто не може, хай так. Але краще виписати, щоб відчепились”. Та ви що думаєте, ми одні в такій ситуації?! Переконаний, це стосується усіх держустанов”,─ розповів шкільний очільник.

Як з’ясувалося, такий хід подій – це норма для Катеринопільського району. Принаймні, так нам пояснив колишній держслужбовець-пенсіонер: “Так завжди було: і при Бардаченку, і при Комаренку, і тепер. При першому – особливо. Аргументація одна: “Ви працюєте в структурі влади, в нашій команді, отже, повинні бути в курсі всіх справ, щоб тримати руку на пульсі”. Словом, без “Вісника”─ ніяк! А я от живу вже кілька років без цієї газети і нічого не втратив. Вірите?”

Олександр ГРИГОРУК