Базар у Катеринополі: малина для квасу, мазь для коней і олія для дієти

Їду велосипедом на базар з маленькою сумкою. Цього разу в мене покупки не

заплановані, так купити пару дрібничок. Уже при вході бачу велетенські білі, жовті та рожеві лілії з цибулинами для посадки. Зупиняюсь. Поряд стоять ще три жінки, які не можуть відійти від квіток. Одна тримає в руках вже 5 лілій і рука мимоволі тягнеться за шостою.

Яка ціна на квіти?

“Десять гривень за штуку”,─ припрошує білявка.

У голові пробігає кілька думок: “Саджати однак немає куди, ще й чоловік періодично погрожує покропити мої квітники гербіцидами й на їхньому місці посадити картоплю”.

Ще раз дивлюсь на щасливицю з шістьма квітками, набираю в груди повітря і їду далі. Ага, було замовлення придбати малини для квасу.

Скільки коштує літр малини?

“12 гривень. Беріть ще йошту (гібрид смородини й агрусу) за 13 й ожину за 15”. Але ж це тільки початок базару, фрукти подушаться, куплю, як ітиму додому.

“Візьміть абрикосів, дивіться, які смачні, великі, всього по 20 гривень за кілограм, ви таких ще ніколи не їли”,─ пропонує кучерява пані й відразу береться важити свій товар.

“Ой ні, ні, абрикоси в мене є, дякую!”.

Йду по сметану. “А чого ти в п’ятницю сметану не взяла, сир же брала, а від сметани відмовилась?!”─ сміються молочниці.

“Бо я сьогодні надумала борщ варити!”─ виправдовуюсь.

“Ага, тоді ясно, борщ без сметани, що сало без хліба”, ─ жартують. Атмосфера дружня. Жінки починають обговорювати, який борщ кращий: зелений чи червоний, пропонують мені щавлю принести. Дякую, розраховуюсь (півлітра сметани ─ 20 гривень, кілограм сиру ─ 38-40, молоко ─ 7-8 гривень за літр) і веду велосипед далі.

У м’ясному ціни незмінні: м’ясо від 70 до 80, сало ─ 35. Надворі продають коропи один в один по 40 гривень. Домашні яйця по 15.

Мабуть, треба побалувати хрустиками моїх котів. Біля ветаптеки черга ─ усі нарікають на те, що дохнуть курчата й просять ліків.

“У мене вже друга партія видохла, що я їм тільки не робила: і таблетки купувала, і корма спеціальні, не знаю вже, чим рятувати”,─ нарікає огрядна жіночка з трьома сумками.

“А що ви хочете? Купуйте далі на базарі! Ви бачили, як вони їх тримають? Вони ж у них так і сидять в клітках, не рухаються, їсти ─ кому попало дістається, той вхопив,той -ні. А хазяїну аби продати, а далі ─ ваші заботи”, ─ підтримав діалог чоловік в окулярах.

“Не всі так, у мене сусідка продає курчат, то вона їх гарно доглядає. І годує добре, й гуляти випускає”, ─ доєдналась до розмови пані, що стояла перша в черзі.

“Ой, дайте мені оту мазь, вона мені так од суставів помагає, тільки нею й рятуюся”, ─ звернулася вона до аптекаря.

“Яку мазь? “─ здивувався продавець. “Та оту ─ “Жокей” по 95 гривень,”─ наполягала жіночка .

“Так вона ж для коней!”

“А я для коней і беру!”

Жінка розрахувалась і почала (вже подалі від аптекаря) рекламувати цілющі властивості придбаного товару.

“А я хочу купити порошок, щоб твердий сир робити, в Черкасах у ветаптеці я такий брав! Класна річ! 20 гривень коштує і на 40 літрів хватає, можна ділить. Береш на кінчик ножа і кидаєш у перекип’ячене молоко літрів на три. Во! Не знаю, чи тут є,”─ ділився досвідом то й же чоловік в окулярах.

“Мені кілограм “котячої радості”, хрустиків,”─ прошу я. “Асорті? Риба, м’ясо, кролик? “,─ перепитує продавець.

“Ага. Саме так.”

“42 гривні.”

Забравши хрустики, виходжу з черги збагачена досвідом: тепер я знаю, чим лікувати суглоби і як робити домашній твердий сир. По дорозі купую рис по 26 і ячку по 8, розумію, що сумки немає, тому впевнено прив’язую їх на багажник.

Уже при вході зустрічаю волонтера, що збирає кошти на лікування дитини. Хлопець з документами, з бейджиком, скринька опломбована.

Ви з Катеринополя? ─ запитую.

“Ні, я з Черкас приїхав. Працюю в благодійному фонді, ми збираємо кошти для лікування та на реабілітацію діток. Гроші наш фонд перераховує відразу на лікувальний заклад, батькам на руки не даємо”, ─ відповів волонтер.

А як вас звуть?

“Ткаченко Олександр. Наш фонд створено для допомоги дітям, так і називається “Дитячі мрії”, в інтернеті є наш сайт, можете почитати, допомагаємо дітям до 16 років. Відколи я працюю, фонду вдалося поставити на ноги 24 дитини. Нам спонсори дають гроші на дорогу й харчування”.

А як на вас вийшли родичі цієї дівчинки, якою ви зараз опікуєтесь?

“До нас зателефонувала її мама, попросила допомогти, а їй хтось порекомендував із знайомих”.

“О, знов гроші збирають! Я раніше теж всім давав, але в газетах пишуть, щоб нікому не вірили! То я вже й нікому не даю, ” ─ висловився дядечко, проїжджаючи повз нас на велосипеді.

Переконавшись, що Олександр не боїться преси, сміло йде на діалог і позує перед фотооб’єктивом, я зробила невеличку пожертву й пішла по овочі.

Помідори по 15 гривень за кілограм, перець по 16, огірки по 7, капуста ─ 3, 50, молода картопля від 5 до 8, цибуля від 5 до 9, морква й буряк по 7, часник 30 гривень, молодий зелений горошок на суп ─ 5 гривень за стакан, жмут петрушки ─ 4 гривні, кропу.

А де ж продають найкращу олію? Телефоную до подруги. “Отам, біля аптеки, вона й не піниться, й продукти на ній не пригорають”, ─ направила мене Надія.

Це правда, що ваша олія найкраща? ─ запитую у сивочолого продавця.

“Не тільки найкраща, а ще й дієтична!”

Це як?

“Вона не смажена”.

Купую олію за 35 і погляд падає на дефіцитну гречку, що лежить поруч?

А скільки гречка?

“По 40. Це домашня.”

Виявляється, люди вдома ще й гречку вирощують! Поки я базарувала, малину розкупили. Залишимось без квасу. Вже вдома я побачила, що пакунки з крупами по дорозі порвались, тож від базару до мого дому залишилась доріжка з крупи. Ну що ж, тепер не заблукаю!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ