”А цей старий пеньок – агресор Путін”

9 вересня нас запросили у школу села Вікнине на козацьку кашу.

На вході школи нас гостинно зустрічав директор – 44-річний Василь Кураш, учитель-ентузіаст, великий шанувальник і практик козацької педагогіки.

Василь Іванович зробив нам оглядову екскурсію школою, і всі (близько 80 учнів та вчителі) дружно пішли в ліс.

Діти були радісні, настрій піднесений. У лісі все розпочалось урочисто – з напутнього слова Василя Івановича та з українського гімну. Вразило, що школярі дуже гарно і щиро співали. Видно було, що національний гімн вони виконують часто і з задоволенням.

Потім усі розійшлися – хто допомагав учителям варити куліш, хто викладав на галявинах композиції до 25-річчя з Дня незалежності України, а хто просто бавився. Родзинкою програми були номери самодіяльності від кожного класу.

Директор спілкування з першокласниками, яких, до речі, цього року у Вікненому аж 15.

“Чи любите ви своє село, діти? Вулицю? Маму? Школу? Директора?” ─ запитував Василь Іванович.

Отримавши на всі питання бадьоре “так”, підбив підсумок : “Оце, діти, і є патріотизм, любов до України! “

У більшості квіткових композицій, зроблених учнями, відчувався відгомін сучасної війни. То Україна в терновому вінку, то Україна та її агресор…

“Що це за пеньок?” ─ запитали вчителі. “Оце ось Україна. А цей старий пеньок її агресор, Путін”, ─ пояснили діти. Найчастіше зображали карту рідної землі та тризуб. Як матеріали використовували пом’яки, чорнобривці, калину та горобину.

Поки діти готували художні композиції з квітів і демонстрували самодіяльні номери, вчителі зварили на вогнищі пшоняний запашний куліш.

Аромат стояв на півлісу. І попри те, що кашу варили майже без солі, яку забули взяти, діти її швидко розмели, багатьом педагогам навіть не вистачило.

Школярі були задоволені. “Тут дуже класно, можна побігати, погратися. Нам тут дуже подобається. Головне, що не треба посуд мити і у дворі підмітати,” ─ розповіли другокласниця Настя Мельник та першокласниця Діана Лічман. А дев’ятикласниці Віка Поліщук, Олена Бабенко та Ліза Семерик сказали, що такі заходи у їхній школі проводяться бодай 3-4 рази на рік: восени, літом, і взимку. “Зимою особливо весело, тоді ми всією школою йдемо кататися з гірок, здебільшого на санчатах”, ─ поділились враженнями дівчата.

У кінці заходу було урочисте закриття. Директор закликав дітей, щоб їхня любов до України, як і любов взагалі, виявлялася не тільки на словах та в художніх композиціях, а й у вчинках. На завершення усі дружно співали “Боже, великий, єдиний, нам Україну храни”.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ