Жеводанський звір загриз понад сотню людей

1 березня 1765 року 15-річний Жан Дені пас худобу у графстві Жеводан на південному сході Франції. Вітер часто здував сніг із окремих схилів і вівці могли розшукати траву. Жан був не сам. Разом із ним була молодша сестра 10-річна Жанна. Старша сестра – 18-річна Жульєна побігла на побачення до кавалера.

Жану довго не вдавалося розвести багаття серед вершині гори. Коли ж полум’я розгорілося хлопець почув гортанний крик молодшої сестри. Дівчинка стояла на валуні й вдивлялася вдаль. А тепер жах ніби виривався у неї із горла. Ще за секунду клубок із дівчачого тіла й величезного собаки, що ніби присмоктався до дитини, звалився поблизу вогню. Жан згадав, що залишив свій ніж унизу. У відчаї він покотив клубок просто в багаття. Почувся запах смаленої вовчої шерсті. Звір завив і кинувся навтьоки.

Дівчинка лежала непритомна. За вухами в неї були дві глибокі рани. На плечі – ще одна рвана рана. На крик прибігла Жульєна. Удвох із братом вони віднесли маленьку Жанну додому. Вона одужає за півроку й виявиться однією із небагатьох, кому пощастило вижити після нападу Жеводанського звіра – страшної вовкоподібної істоти розміром із теля.

Монстр три роки тероризував гірське графство Жеводан. Не було випадку, коли вовкулака звертав увагу на худобу. Його жертвами були лише люди.

Вовк уникав дорослих чоловіків. Найчастіше убивав дітей та молодих жінок. Не церемонився. Намагався відразу відкусити голову жертви. Три роки місцевість площею у 100 квадратних кілометрів тремтіла від тваринного жаху.

А почалося все в червні 1764 року. Саме тоді король вирішив припинити діяльність ордену монахів-єзуїтів. Набожні селяни пов’язували появу звіра з богохульством короля.

1 червня 1764 року молода жінка з села Лангонь пасла череду корів. Раптом ніби з-під землі на неї вискочило страховисько з довгим хвостом, витягнутою мордою і чорною смугою вздовж хребта. Кігтями воно роздерло всю одежу й намагалося дістатися голови. Згодом жінка згадувала, що кілька собак навіть не гавкнули. Нещасну врятували корови й бички. Тісною лавою з низько опущеними рогами вони посунули на вовка. Той утік.

Однак за кілька днів біля села Аба знайшли мертву дівчину. Невідоме чудовисько вигризло їй серце, печінку й кишки. До кінця літа напади почастішали. То тут, то там селяни знаходили мертвих дітей-пастухів.

– Діти, – звернувся до двох братів і сестер батько Жана Дені. – Я не можу відмовитися від худоби, бо всі ми загинемо. Відтак ви мусите її пасти. Але тепер будете разом. Якщо побачите звіра, що низько припав до землі й нервово крутить хвостом – не тікайте. Так він готується до стрибка. Але ви нападайте першими. Захищайтеся, а не чекайте смерті.

Усі четверо дітей отримали довгу палицю з прикріпленим до кінця ножем. Так вони мали відбиватися від вовка. Вогнепальної зброї не мали. Уряд боявся озброїти селян у цих диких місцинах.

Тим часом у сусідньому селі Рістор пізно увечері мати виглядала свою 12-річну доньку. Та саме гнала отару овець додому. Коли дівчинка вже з’явилася на горизонті із високої скелі на неї щось стрибнуло. Все зникло в суцільній куряві. Мати своїми криками підняла батька й братів. Усі кинулися рятувати дівчинку. Добігли за хвилину. Картина, яку вони побачили, змусила їх заціпеніти від жаху. Шкіра черепа була стягнута на обличчя, кишки випущені, а сама дівчинка – мертва.

Напади звіра стали регулярними. Коли ж біля села Рімез вовк загриз трьох дітей, терпіння уряду урвалося. Король послав до Жеводана драгунський полк. Полковник Дюамель мав чітке завдання знищити вовка. Зростала ціна за голову впольованого чудовиська.

Спочатку король давав 200 ліврів, згодом – 2 тисячі, шість тисяч і нарешті 9 тисяч – нечувана ціна за вбитого вовка.

23 листопада про страшного вовка-людоїда надрукувала першу статтю «Газет де Франс». Між тим убивства стали регулярними. Вовк ніби не помічав драгунів із рушницями і їх численними постами. 1764 рік закінчувався. У ньому звір учинив 27 нападів. Ніхто й не підозрював, що наступного року жертв буде уп’ятеро більше.

Дні минали за днями, а Дюамеду і його драгунам ніяк не вдавалося натрапити на слід вовкулаки. Той ніби знущався над ними. Він убивав людей безпосередньо в селах, у дворах. Звір знайшов 36-річну Дельфіну Кутійоль на власному городі, прокусив горло і випив усю кров.

Здалося полковнику Дюамелю після довгих місяців невдач таки посміхнулося щастя. Після котроїсь із численних облав звіра обложили і загнали в невеликий гайок. Коли драгуни почали стискати коло, Дюамелю здалося, що за кущем чується глухе гарчання. Він відійшов убік і саме у звільнене місце вибіг Жеводанський звір. Кінна гонитва не принесла успіху. Вовк легко вистрибнув на високу скелю, перед якою спинилися коні із вершниками й зник в ущелинах.

Селяни знали – коли з церков і монастирів чувся жалобний дзвін, значить Жеводанський звір знайшов собі чергову жертву. Усі молитви до Бога завершувалися проханням позбавити край від чудовиська.

Однак у цій війні були й свої герої. 18 лютого 1765 року «Газет де Франс» надрукувала статтю про хлопця Портфе. Героїчний підліток пас худобу разом із чотирма хлопцями та двома дівчатками уздрів звіра біля скель. Той накинувся на найменшого 7-річного хлопця. Здавалося голова ось-ось мала зникнути в пащі. Найстарший Жак Портфе кинувся рятувати малого. Палицями з ножами діти зуміли відігнати вовка. Той випустив жертву. У хлопчика була обгризена щока. На очах у дітей звір зжер шматок людського м’яса й знову кинувся на гурт. Він ухопив ще одного хлопця за руку й поволік. Підлітки під керівництвом Жака Портфе кинулися в погоню. Їм удалося загнати вовка на болота. Той став провалюватися в ями. Палицями із прив’язаними ножами діти завдали вовкулаці кількох болючих ударів. Зрозумівши, що не зможуть пробити шкіру й густу шерсть вони намагалися влучити в очі. Зрештою вовк відпустив руку жертви й утік.

Король нагородив героїчного Жака Портфе 4 сотнями ліврів. Його друзі отримали по 300.

У страшному 1765 році звір убивав людей ледь не щодня. 20 січня він загриз 15-річного підлітка. 21-ого – напав на дівчину, яку врятували сусіди. 22-ого – відкусив голову літній жінці.

У лютому Дюамель провів найбільшу у тогочасному світі облаву. У ній брали участь 20 тисяч селян. Але вовк сміявся над драгунами і мисливцями. Того дня він напав на жінку просто в сінях власного будинку. Нещасну урятував чоловік, який підіспів із сокирою. Вовк утік.

Весною король відкликав полковника Дюамеля і його безпорадних драгунів. Замість нього монарх прислав полювати на чудовисько 60-річного нормандця д’Еневаля. Той убив вовків більше, аніж пересічна людина за своє життя вбиває мух.

Новий мисливець наставив силу-силенну капканів, розкидав сотні кілограмів отруєного м’яса. Однак вовкулаку ніби охороняла нечиста сила. Між тим убивства на короткий час припинилися. Вовк ніби оцінював можливості нового мисливця.

22 березня в селі Пуаже вовк накинувся на 28-річну Жанну Шастан та трьох її дітей. Жінці вдалося відбити грудного сина й 10-річну доньку. У боротьбі Жанна навіть опинилася на спині чудовиська. Коли вовк таки потягнув середнього 6-річного хлопця на допомогу Жанні кинувся пес.

Уперше було зафіксовано випадок, коли собака насмілився допомогти людині. Ривком голови чудовисько відкинуло пса на 6 метрів.

Однак до місця битви поспішало ледь не все село. Звір залишив свою жертву. У результаті нападу хлопчик позбувся верхньої губи, частини носа. Шкіра з голови звисала на обличчі. Мати поливала сльозами хлопця, який до кінця життя залишиться калікою.

4 квітня звір загриз двох жертв. Потім убивав 18, 22, 23 і 30 квітня. Мисливці падали з ніг від утоми. Кілька разів їм удавалося поранити звіра, але не більше. Якось аристократу Мартену вдалося двічі поцілити з рушниці. Але вовк утік до лісу. Погоня повернулася ні з чим Знайшли лише 10 плям крові. Вовкулака нападав методично. Міг убити трьох людей впродовж години. В липні король відкликав д’Еневаля. Той поїхав з упевненістю, що має справу не з вовком, а нечистою силою.

Замість нього приїхав королівський єгер Антуан де Ботерн. Розпещений королівський мисливець взагалі не шукав звіра. Натомість у вересні оголосив, що йому особисто вдалося знищити Жеводанське страховисько. І дійсно: на підтвердження своїх слів Ботерн показав труп велетенського вовка. Його зріст був 188 сантиметрів. У холці звір був 80 сантиметрів і важив 60 кілограмів. З вовкулаки зробили опудало й відвезли в Париж. Ботерн, купаючись у променях слави теж відбув до столиці.

Кілька місяців про чудовисько ніхто не чув. Однак у листопаді-грудні напади поновилися. Щодня знаходили нових жертв. Паризькі газети мовчали. Зникла Жульєна Дені. За кілька місяців пошуків батькові й братові вдалося знайти лише обгризені кисті рук. 11-річну Марію Бомпар вовк викрав просто на очах у батька. Той гнався за звіром, але марно. Залишки тіла знайшли високо на скелі. Перед цим вовк переплив глибоку і швидкоплинну у тих місцях річку Трюєр.

За три місяці 1767 року було загризено 1 дорослу жінку, трьох хлопчиків і 10 дівчат.

Коли зникли будь-які надії, звіра вбив мисливець Жан Шастель. Під час облави старого поставили пильнувати перехрестя доріг біля села Сонь дю Вер. Він узяв Біблію й гаряче молився. Для вовка приберіг три срібні кулі, бо вважав його чортом. Не дивно, що звір вийшов просто на Шастеля. Два влучні постріли і страхи жителів графства припинилися назавжди. Вовк заважив 55 кілограмів. Його витягнуті щелепи хотіли показати королю. Однак аптекар Беланже погано забальзамував тіло. Воно розкладалося й смерділо так, що король наказав спалити рештки.

Цифра

72

ліври отримав Жан Шастель за вбивство Жеводанського звіра. Так суму зуміли зібрати вдячні селяни. Король не сплатив ні лівра. За час безчинств звір 230 разів нападав на людей. 123 загриз до смерті. Покалічив ще 51-ого.

Юрій СТРИГУН