Мольєра підозрювали, що оженився із власною донькою

Смуглявий і сутулий 36-річний Жан Батист Мольєр зігнувся в поклоні перед 18-річним Філіпом Орлеанським – братом короля Франції.

– О ваша величність занадто добрі, але я постараюся виправдати довіру, – промовив, улесливо усміхаючись.

Принц Філіп за останні дні стільки чув про цього комедіанта. Кажуть, нібито 12 років тому той як актор починав у Парижі, але його засвистали й вигнали з міста. Він тинявся провінцією, спав на сіні на горищах, грав у стайнях. Його закидали гнилими яблуками. Але коли перестав ставити трагедії, а перейшов до фарсів, які сам же почав писати, здобув швидку славу. Уже половина вельмож Франції запрошували Мольєрів театр до себе. І всі наперебій запевняють: о, Мольєр уміє розважити. Сьогодні він має виступити в королівській резиденції.

Увечері 24 жовтня 1658 року в Луврі Мольєр спостерігає із-за завіси, як наповнюється зала. Вона сяє від тисячі свічок у люстрах, вогники відбиваються в діамантах на грудях і пальцях дам, на рукоятках шпаг кавалерів. Зібралося найдобірніше товариство Парижа. Сам король Людовік XIV прийшов подивитися його “Закоханого лікаря”.

При першій же гримасі головного героя – його грав сам Мольєр – у залі почали усміхатися. Після першої ж репліки – реготати. Далі публіка просто заревла. Сміялися до сліз. Останніми здалися мушкетери, які чергували біля дверей. Хоч їм хихотіти не можна було за жодних обставин.

– Хто ви? Звідки? Хто вас навчав? Невже самі? Ви сильніші у фарсі від італійців, а вони майстри цієї справи, – тримаючи мокру від сліз хустинку, допитувався в Мольєра король, прийшовши за куліси.

Він назначає його трупі солідне утримання, і бере під свою опіку. У листопаді 1659 року все місто облетіла новина: Мольєр випускає нову комедію “Смішні дорогоцінні”. За змістом дві панночки-дурепи прогнали двох наречених, бо вони здалися їм недостатньо витонченими. Женихи помстилися. Вони нарядили своїх лакеїв маркізами, і ці пройдисвіти з’явилися до дам в гості. Ті зустріли їх з розпростертими обіймами.

Під час вистави поважні дами зеленіли зі злості, а гальорка вибухала реготом. Автор висміяв відомих усьому Парижу маркіз, які називали одна одну “моя дорогоцінна” і займалися, за їхніми словами, “великою літературою”. Насправді ж складали бездарні віршики. Паризькі “дорогоцінні” покидали зал посеред вистави.

Наступного дня від паризької влади драматург отримав наказ про заборону вистави. І Мольєр учинив так, як робитиме й надалі в таких випадках – пише улесливого листа королю: “Ваша величносте! “Дорогоцінні”- це просто весела комедія. Ваша величність, як людина, що володіє винятковим смаком і тонким розумінням речей, без сумніву, дозволить цю кумедну дрібничку!”.

Підписує листа так: “Вашої королівської величності найвідданіший, найслухняніший, найвірніший слуга Жан-Батист Поклен Мольєр”.

Разом з листом надсилає і п’єсу, вже перероблену. Головні героїні стали провінціалками, щоб відомі маркізи зрештою заспокоїлися, та зміст лишився тим же. Доки Париж і околиці шуміли, обговорюючи п’єсу, король дозволив її ставити. Публіка, яку скандал довкола постановки зацікавив іще більше, заповнила зал, хоча Мольєр і підійняв ціну на вхід удвічі.

Подібне було і з іншими творами драматурга: вони мали незмінний успіх, але завжди зі скандалом. Раз ображений вельможа, упізнавши себе в одному героєві, схопив Мольєра за барки і протягнув обличчям по ґудзиках свого камзолу. Драматург нажив ворогів. Стали пліткувати, що він краде сюжети у древніх авторів. Вразливий і невпевнений у собі, Мольєр усе брав близько до серця. Став блідий, почав кашляти і худнути. Ситуація погіршилася ще більше, коли він одружився.

У юності Мольєр мав роман з рудоволосою красунею зі свого театру Мадленою Бежар. 1642 року вона на кілька місяців залишила трупу. А за 10 років до неї приїхала дівчинка Арманда. Мадлена сказала,що то її сестра. Дівчинка росла з акторами, грала у театрі. Коли їй виповнилося 20, рівно вдвічі старший Мольєр 1662-го повів її під вінець.

Заздрісники докопалися, що Арманда насправді була донькою Мадлени. Від кого та її народила – достеменно невідомо, але з театру Мольєра його коханка зникла приблизно в той час, як мала на з’явитися на світ Арманда. На Мольєра написали донос королю, що той одружився із власною донькою. Мовляв, саме тому в подружжя двоє дітей вмирли немовлятами.

Син Людовик, який народився 1664 року, – його хресним батьком був сам король – прожив 10 місяців.

Син П’єр Жан Батист Арман помер 1672 року, проживши три тижні. Тільки донька Еспрі-Мадлен пережила батьків.

Те, що Мольєр був одружений зі своєю донькою, неможливо довести досі. Але й немає доказів, які би це спростували цю чутку. Як би там не було, Арманда – негарна, з великим ротом і маленькими очима, але з надзвичайно приємним голосом – стала зраджувати свого чоловіка мало не після весілля. Заздрісники стали відрито обзивати Мольєра “мавпою” і “рогоносцем”. Від ревнощів і переживань він кашляє ще більше. Стає пригнічений і дратівливий. У нього відкриваються легеневі кровотечі. 17 лютого 1673 року Мольєрові було геть зле. Арманда просила його не грати у вечірньому спектаклі “Уявний хворий”.

– Як можна скасувати спектакль? – заперечив Мольєр і таки вийшов на сцену.

Вистави він не дограв – йому стало погано. Коли Мольєра везли додому, у нього з горла юшила кров. Домашні послали по лікаря і священика.

– Ніхто не захотів прийти! – повідомив слуга, повернувшись.

Надто багато сала залив за шкуру священнослужителям і лікарям-шарлатанам драматург, висміюючи їх у своїх комедіях. Приміром, після появи “Тартюфа” архієпископ Паризький називав Мольєра демоном і пропонував спалити його разом з його твором. За драматурга мусив заступитися сам король.

Комедіант помер у 51 рік без сповіді. Через це його відмовилися хоронити на кладовищі за церковним обрядом. Мольєра поховали вночі, за огорожею цвинтаря, де лежать самогубці і померлі нехрещеними діти.

Наталія ПАВЛЕНКО

ДАТИ:

1622, 15 січня – Жан Батист Поклен народився в Парижі у родині королівського шпалерника і камердинера. Закінчив єзуїтську школу та Клермонський коледж, де навчався з принцами та маркізами

1639 – за наполяганням батька склав іспит на юриста, але вирішив стати актором. Батько вигнав сина з дому – за те, що обрав “ганебну професію”

1643-1645 – створив “Блискучий театр” і взяв псевдонім Мольєр – за назвою чи то однієї провінційної місцевості, чи то прізвища померлого шляхтича. У 1646-1658 роках зі своєю трупою гастролює з виступами провінції. Ночами пише веселі п’єси, які ставить на підмостках

1664-1670 – створює свої найкращі свої комедії: “Тартюф”, “Дон Жуан”, “Мізантроп”, “Скупий”, “Міщанин-шляхтич”. Мольєр любив жити на широку ногу. Добре заробляючи, проживав усе. Влаштовував часті прийоми. Біднякам давав щедру милостиню

1673, 17 лютого – Мольєр помер у себе вдома в Парижі. Удова вийде заміж ще раз і переживе свого першого чоловіка на 27 років

До наших днів збереглися 33 п’єс Мольєра, 8 – ні

ЦИТАТИ:

Негідне життя призводить до негідної смерті.

Заздрісники помруть, але заздрість – ніколи.

Медицина – одна з найбільших оман людства. Багато людей умирають не від своїх недуг, а від ліків.

Немає нічого настільки зухвалого та смішного, чого не можна було б проковтнути, приправивши похвалами.

Сильного удару завдається порокам, коли їх виставляєш на загальне посміховище. Осуд легко переносять, але насмішку далеко не так. Ніхто не хоче бути смішним.

Жан Батист Мольєр, вислови з його комедій