Льюїс Керролл запрошував додому привабливих дівчаток до 14 років

Заклавши руки за спину, лондонським садом свого дядька у грудні 1867 року походжав собі взад-вперед високий худорлявий джентльмен у циліндрі та рукавичках. Звали його Чарльз Доджсон Лютвідж. Це був автор популярної книги “Аліса в Країні чудес”, яку він підписав псевдонімом Льюїс Керролл.

– Алісо! – сусід – Рейкс, депутат парламенту – кликав свою 8-річну доньку.

– Значить, ти теж Аліса, – підійшов до дівчинки Лютвідж. – Це дуже добре. Ходімо до мене, я покажу тобі щось дуже загадкове.

– Ми пішли з ним у будинок і потрапили в кімнату, заставлену меблями, з високим дзеркалом у кутку, – згадувала у своїх мемуарах Аліса Теодора Рейкс.- “Ану, – сказав він, подаючи мені апельсин, – в якій руці ти його тримаєш?”. – “У правій”, – відповіла я. “Тепер, – продовжував він, – піди до того дзеркала і скажи, у якій руці тримає апельсин дівчинка, яку ти там бачиш”. Після деяких роздумів я відповіла: “У лівій”. “Мабуть, – сказав він, – а як ти це поясниш?”. Пояснити я не могла, але щось сказати треба було, і я зважилася: “Якби я була з того боку дзеркала, то, напевно, апельсин був би у мене знову в правій руці. Правильно?”

Пам’ютаю, він розсміявся:

– Молодець, Алісо. Твоя відповідь найкраща.

Після приголомшуючого успіху першої книги автор шукав натхнення для іншої. – “Аліси в Задзеркаллі”. І з цієї маленької сусідки він “списуватиме” її головну героїню. За 5 років до цього Лютвідж-Керролл повіз кататися на човні іншу Алісу – доньку декана коледжу в Оксфорді, де той викладав математику. І 6-річна Аліса Лідделл попросила розповісти казку. Він і доти оповідав дівчинці та її двом сестрам різні історії, вигадуючи події і персонажів. А цього разу описав героїню, дуже схожу на саму Алісу.

“Для початку я відправив свою героїню під землю кролячою ніркою, абсолютно не думаючи про те, що з нею буде далі, – зізнавався Керролл. – Сюжет розгортався на ходу. Пізніше я просидів цілу ніч, записуючи у великий зошит усі дурниці, що запам’ яталися. А вже потім з’явилася ідея додати нових пригод і видати книгу”. За два роки казка про пригоди Аліси під землею вийшла.

Цей скрупульозний, дивакуватий, замкнений у собі чоловік біля дітей ставав уважним, відкритим і щирим. У їхньому товаристві в нього зникало заїкання. Розповідав їм казки, малював ілюстрації до них. “Я люблю дітей, тільки не хлопчиків, – записав він одного разу у щоденнику. – Дівчатка дивовижно красиві створіння”.

У купе поїзда або на прогулянці Керролл завжди мав під рукою ігри-головоломки, щоб розважати своїх маленьких приятельок. На пляж, коли їздив до моря, прихоплював шпильки, щоб малі могли підколоти пишні спіднички, коли їм захочеться потьопати босоніж по воді. Перед цим він, звичайно, знайомився з батьками, гувернантками, представлявся “старим холостяком”.

Дівчаток – обов’язково жвавих і привабливих – він любив запрошувати додому. “Ви і Ваші діти такі добрі, вважаючи мене своїм другом, що я хотів би, якщо мені буде дозволено, пізнати їх ближче, – писав Керролл своїй знайомій місіс Обрі Мур. – Чи не будете Ви ласкаві повідомити мені, чи можу я запрошувати Ваших дівчаток до чаю або на обід не всіх одразу, а порізно? Я знаю, що іноді дітей видають тільки в повному комплекті, але в цьому випадку ніякої дружби не вийде. Мені здається, навряд чи можна осягнути дитячу душу, якщо бачити дітей тільки в присутності мам або сестер”.

Письменник ретельно записував у щоденник свої враження про кожну свою маленьку приятельку. За все його життя їх було понад сотню. Про одну з них Керролл, приміром, занотував: “Лілі Аліса Ґодфрі восьми років від народження, але міркує, як шістнадцятирічна, не дозволила на прощання поцілувати себе на тій підставі, що “ніколи не цілується з чоловіками”. Боляче бачити, що мила дитяча безпосередність зовсім стерлася вже в такому ранньому віці”.

Матері довіряли цьому джентльменові з бездоганними манерами. Охоче дозволяли йому фотографувати своїх дітей – Керролл захоплювався фотографією. Він любив робити портрети і знімки оголених дівчаток. У вікторіанській Англії кінця XIX ст. діти до 14 років вважалися асексуальними. Тож д ружба Керролла з ними була, з точки зору тодішньої моралі, абсолютно невинною примхою. Але 1880-го він зав’язав із фотографуванням. Того року трапився конфуз з дочкою його товариша по службі. Не збагнувши, що їй уже 17, 48-річний Керролл на прощання поцілував свою юну модель. Її мати була обурена. Здійнялася хвиля пліток і розмов, мовляв престарілий чоловік спокушає юне створіння. Це стривожило і принизило письменника. Після його смерті всі збережені знімки дітей були, згідно з його волею, повернуто їхнім батькам.

Він так і не одружився, бо сімейні викладачі втрачали місце в коледжі. Спокійне життя для власного задоволення вважав головним пріоритетом.

Подейкували, що він так і лишився цнотливим.

За роки, прожиті в Оксфорді під опікою турботливої прислуги, Керролл не відчував побутових незручностей. Меню кожного обіду з друзями записувалося і зберігалося самим господарем, щоб не почастувати гостя двічі однією і тією стравою. Хоча сам Керролл був скромний в їжі. На другий сніданок він обмежувався бісквітом і чаркою вина.

Викладання залишив, як тільки успіх обох “Аліс” забезпечив йому необхідний достаток. Придбав шести незаміжнім сестрам будинок. Щоб зберегти здоров’я, довго гуляв, купив збірник фізичних вправ – і довів себе до надзвичайної худоби. Любив користуватися технічним новинками: автоматичною ручкою, друкарською машинкою, став одним з перших пасажирів поїзда.

В емоційних справах письменник часто залишався “сухарем”. 1890 року його знайома Іза Боумен і її сестра передали Керроллові в листі “мільйони поцілунків”. На що той відповів: “Моя люба, це чудово, що ти і Неллі обіцяєте мені мільйони обіймів і поцілунків, але задумайся про те, скільки часу забере це у вашого старенького і дуже зайнятого Дядечка! Спробуй з годинником у руках одну хвилину обіймати й цілувати свого сина – гадаю, що ти встигнеш це зробити не більше двадцяти разів. “Мільйони” – це щонайменше 2 мільйони. На них знадобиться 138 днів (якщо вважати по 12 годин): 6 днів = 23 тижні. Обніматися і цілуватися понад 12 годин на день я б не витримав, і мені б хотілося залишити неділі для інших занять. Тепер ти бачиш: це 23 тижні важкої роботи. На жаль, дороге дитя, у мене немає такого часу”.

У січні 1898 року письменник захворів бронхітом. Коли дихати ставало зовсім важко, просив котрусь із сетер почитати духовні гімни. А 14 січня помер, не доживши два тижні до 66 років.

Наталія ПАВЛЕНКО

ЦИФРА:

255

творів залишив Льюїс Керролл, однак знають його передусім як автора книг про Алісу

ДАТИ

1832, 27 січня – Чарльз Доджсон Лютвідж (псевдонім Льюїс Керролл) народився в родині священика в селі Дарсбері у графстві Чешир на заході Англії. Мав шістьох сетер і чотирьох братів. Через те що йому забороняли писати лівою рукою, став заїкатися.

1844 – почав навчання в приватній школі. Переніс пропасницю і майже оглух на праве вухо. 1851-го втупив до коледжу при Оксфордському університеті. Прожив в Оксфорді 47 років, майже 40 з них викладав там математику. За його власними підрахунками, обідав у їдальні свого коледжу 8 тис. разів.

1856 – узяв псевдонім. Склав його зі своїх імен, перекладених латиною, поміняв їх місцями. Вийшло Людовікус Каролус, англійською це прозвучало як Льюїс Керролл. Під ним друкував вірші і короткі оповідання. Книги на математичну тематику виходили під його справжнім іменем. Терпіти не міг, коли його ототожнювали з Льюїсом Керроллом. Він був викладачем, дияконом (його посада зобов’ язувала прийняти сан ), серйозним чоловіком. А ім’ я Керролл годилося тільки для казок і ретельно приховувалося від начальства

1861 – завів журнал, у який записував усю свою кореспонденцію – отриману і відправлену. Відтоді написав 98 921 листів, також лишив по собі 13 томів щоденників. 1864-го вийшла книга “Аліса в країні чудес”, за 7 років – “Аліса в Задзеркаллі”

1898, 14 січня – помер на руках у сетер в місті Ґілфорд на півдні Англії.

На фото:

7-річна Аліса Ліддел, одягнена як жебрачка. Фотографія зроблена Льюїсом Керроллом у 1859 році. Він став другом її родини і часто фотографував дівчинку. За неперевіреними даними письменник звертався до батьків дівчинки, щоб дозволили їм побратися, коли дівчинка подорослішає. Аліса вийшла заміж за одного із учнів доктора Доджсона (Керролла), після чого ніжні почуття письменника до неї зовсім зникли. Аліса народила 4 дітей.

Славетний автор книг про Алісу — Льюїс Керролл вважається накрай кращим дитячим фотографом другою половини 19 ст. Книги він писав ночами, а вдень фотографував.

Марк Твен згадував: “Найспокійніший і найсором’язливіший із дорослих людей як фотограф був нестерпний. Він не перед чим не зупинявся, переслідуючи дві мети: роздобути в натурщики знаменитість, або чарівних дітей”. Від добивався навіть до осіб королівської крові”.