447 років тому московити знищили Новгород

8 січня 1570 року московський цар Іван Грозний почав одну із найстрашніших своїх каральних операцій – розгром Новгорода. Це вже було друге нищення міста московитами. Перше розпочав цар Іван ІІІ – дід Грозного в 1471 році.

Зі слів українського історика Володимира Білінського, Великий Новгород у всі часи був класичною феодальною республікою, зовсім не схожою на самодержавну деспотичну Москву. Тут правив архієпископ, а у виключних випадках – народне віче. Новгородці на відміну від московитів були нащадками слов’янських колоністів. Східні слов’яни селилися в басейні двох великих річок – Дніпра й Двіни. Угро-фінське населення жило в басейні Волги. Слов’яни намагалися якомога далі просунутися водним шляхом на північ. Найпівнічніші їхні колонії – Новгород і Псков ніколи не були схожі на східні тиранії, до якої належала Москва через її завоювання татарами. Новгород не прагнув будь-що розширити свою територію й не тримав постійного війська. Основним заняттям новгородців була торгівля. Саме багатства Новгорода приваблювали сюди східних тиранів.

У 1471 році московський цар Іван ІІІ вирушив у похід на Новгород.

– Не було пощади ні хліборобам, ні жінкам, ні дітям, – писав російський історик Карамзін. – Воєвода Холмський спопелив Русу і наказав відрізати бранцям носи, губи. Згодом послав покалічених до Новгорода. Новгородський літописець писав, що співвітчизники його билися мужньо і змусили московитів відступити, але кіннота татарська, будучи в засідці, раптовим наскоком розбила стрій новгородців і вирішила справу. На просторах 12 верст полки Іванові вбили 12 тисяч людей і взяли 1 тисячу 700 бранців. Іван прибув у Русу і подав приклад суворості, велівши відрубати голови найзначнішим бранцям. Новгородці зобов’язалися у призначений час платити Государям Московським данину, клялися ставити своїх Архієпископів лише за згодою Москви.

Через сім років із Новгорода було вивезено Вічевий дзвін. Його згодом повісили на дзвіниці Успенського собору в Москві.

– Іван вивіз із Новгорода 300 возів зі сріблом, золотом, дорогоцінним камінням, – писав історик Длугош.

Вчинено це було відразу після епідемії чуми, яка прокотилася Новгородським краєм і забрала життя 250 тисяч жителів краю. Москва зажди любила нападати на ослабленого супротивника.

Однак цар цим лише не обмежився. Вперше у своїй історії Московське царство вдалося до виселення цілих народів. Щоби змінити національний склад Новгородської республіки Іван ІІІ виселив народ до Московії.

– Іван бачив невдоволення, чув таємні скарги Новогородців; надія, що вольності можуть воскреснути ще жила в їхніх серцях. Тому в 1487 році перевели із Новгорода у Володимир 50 найкращих сімейств купецьких. У 1488 році московський намісник Новгорода Яків Захарійович стратив і повісив багатьох поважних людей, – писав Карамзін. – Потім прислав у Москву більше 8 тисяч бояр, іменитих громадян, купців. Їх розселили в Володимирі, Муромі, Нижньому, Ростові й Костромі. На їхнє місце послали Москвитян – людей служивих і гостей. Цим переселенням був навіки впокорений Новгород. Залишився труп, душа зникла: інші жителі, інші звичаї, властиві самодержавству. 1500 року Іоан за згодою митрополита роздав усі новгородські церковні маєтки дітям Боярським (лише московитам).

Однак через майже 100 років наступний московський цар – Іван Грозний запідозрив Новгород у бажанні перекинутися на бік Великого князівства Литовського. Почав із свого двоюрідного брата – популярного у новгородців Володимира Старицького. Іван боявся, що той скине його з царства.

Старицького викликали до царя, де наказали випити отруту. Разом із чоловіком та батьком загинули дружина та 9-річна донька. Трупи викинули на площу й заборонили ховати. Військо опричників вирушило на Новгород. Щоб застукати новгородців зненацька, убивали всіх, хто траплявся дорогою. 2 січня 1570 року передові загони з’явилися під стінами міста. Уранці 6 січня прибув сам Іван. Він наказав бити ціпками до смерті всіх ченців.

– Згодом настала черга білого духовенства, – писав Карамзін. – Новгородський архієпископ вийшов на волховський міст поблагословити царя. Той не прийняв благословення, а архієпископа назва “волком хищным”. Однак Іван прийняв запрошення пообідати. Раптом серед трапези гукнув “Гойда!”. Це був умовний знак. Опричники кинулися грабувати. Весь дім було розгромлено. На головній площі споруджено подобу трибуналу, оточеного знаряддями катувань. Цар приступив до швидкого суду. Міщан приводили сотнями, катували, спалювали на малому вогні. Закривавлені жертви прив’язували до саней і з крутого спуску кидали у бистрину, де Волхов ніколи не замерзав. Опричники з піками стояли на човнах і стежили, щоб ніхто не врятувався. Немовлят спалювали, прив’язавши їх до матерів.

За даними третього новгородського літопису вбивства тривали 5 тижнів і щодня на той світ відправлялося 500-600 людей.

Колишнього переселенця з Москви Федора Сиркова цар катував особисто. Його занурювали у річку, а згодом витягували й допитували, де дів багатства. Після чергового пірнання Федір сказав, що був у пеклі й бачив місце, яке наготували для царя.

Перший псковський літопис свідчив, що загалом у Новгороді загинули 60 тисяч людей. Все в місті й околицях було розграбоване й знищене. Старовинна слов’янська республіка вже ніколи не оправилася від завданого їй удару.

Юрій СТРИГУН