Маршал Груши запізнився назавжди

Мільйон солдатів готувалася виставити об’єднана Європа проти 130-тисячної армії імператора Наполеона в березні 1815 року. Напередодні імператор утік із острова Ельба й повернув собі владу у Франції. Натомість зіткнувся із ворожнечею європейських монархів.

Бонапарт мав два шляхи: або дочекатися вторгнення армій європейської коаліції, або самому атакувати їх. Наполеон обирає другий варіант. Стрімким маршем його військо поспішає до Бельгії, де мали з’єднатися армії англійця Веллінгтона та прусського генерала Блюхера. Лише розбивши їх, можна було чекати австрійців і росіян, що підходили.

16 червня під удар армії лева, що вирвався на волю, потрапляють пруссаки. Білля містечка Ліньї Блюхеру завдано поразки, але не розбито остаточно. Прусські війська рятується втечею.

Наполеон розділяє свою армію. Більша частина із імператором на чолі йде проти англійця Веллінгтона, а менша під керівництвом маршала Груши отримує наказ переслідувати пруссаків, які відступали.

Груши не мав талантів полководця. Це був не Мюрат, Ней чи Бертьє. Його ім’я не було покрито славою. Розважливий, витриманий, розсудливий командир, який найбільше на світі боявся порушити волю начальства. Австрійські кулі, єгипетське сонце та російські морози розчистили йому шлях нагору. Багатьох талановитих полководців Наполеона було вбито й імператор не мав вибору. В недобру годину він довірився безталанному маршалу. Перед тим, як остаточно звалитися в прірву, зірка Наполеона ще раз високо злетіла в небо ракетою, поки її не збив Груши.

Між тим наказ Бонапарта був простий і ясний:

– Ви мусите переслідувати Блюхера і не дати йому можливості об’єднатися із англійцями, поки я атакуватиму Веллінгтона.

Маршал Груши не приховує невдоволення, бо не звик діяти самостійно. Він чудовий виконавець наказів імператора, але втрачає впевненість, як тільки рішення треба ухвалювати самому. Маршал заспокоює себе, що від ставки імператора – три години маршу. У разі чого завжди можна отримати рятівний наказ.

Весь вечір 17 червня біля Ватерлоо ллє дощ. Французькі солдати мокрі й змучені ховаються від нього під скиртами такого ж мокрого сіна. Військо Груши бреде услід за відступаючим Блюхером.

О п’ятій ранку дощ ущух. Наполеон віддає наказ шикуватися й атакувати ворога о дев’ятій. Але гармаші не встигають підкотити артилерію розмоклими дорогами. Атака затримується на дві години, які згодом стануть фатальними. Артилеристи б’ють ядрами по підніжжю пагорба, де зосередилося англійське військо в червоних мундирах. За дві години поле бою встеляють 10 тисяч тіл загиблих. Головнокомандувачі армій починають розуміти: переможе той, хто першим отримає підмогу. Або Веллінгтон від Блюхера, або Наполеон від Груши.

Тим часом маршал Груши безтурботно переслідує Блюхера. Армія бреде сільськими дорогами й зупиняється на сніданок. Під час їжі зненацька лунає перший глухий постріл. Всі здригаються. Гул наростає. Кілька офіцерів за звичаєм індіанців припадають вухом до землі. Сумнівів нема. Це канонада біля Мон-Сен-Жана – початок Ватерлоо. Маршал скликає військову раду.

– Йдемо до місця битви, – гаряче вимагає Жерар – заступник Груши. Інші офіцери підтримують повернення. Лише боягузливий маршал твердить як заклинання:

– Ми мусимо виконувати наказ імператора й переслідувати пруссаків. Інших наказів я не отримував.

– Marchez au canon! (Йдемо до місця битви), – не проханням, а командою звучать слова невгомонного Жерара.

– Я не піду нікуди, – роздратовано відповідає Груши. – Чекатиму наказу імператора.

Його слова тонуть у гулі загального розчарування. Жерар робить останню відчайдушну спробу.

– Дайте мені хоча би дивізію.

Груши задумується. Але вагається дише одну секунду. Саме ця секунда вирішує долю маршала, Наполеона, Франції і всього світу. Фортуна зазвичай кидається в обійми до власних, сильних і вольових натур. Роками вона пестить Цезаря, Олександра Македонського чи Бонапарта. Але раптом незнаним капризом обирає собі натуру нікчемну. Однак замість радості нікчема відчуває страх перед відповідальністю. Лише на мить перед ним з’являється шанс стати величним. Але він бездарно втрачає його.

Якби в Груши вистачили мужності не послухатися наказу, Францію було би врятовано. На жаль він діє прогнозовано.

– Я не дозволю ділити й без того малу армію!

Западає тиша. Військо збирається й іде далі за уявними пруссаками. Жерар і Вандам зляться, але нічого не можуть удіяти. З подивом усі помічають, що армія Блюхера ніби крізь землю провалилася. Зависає німе запитання: невже вони обійшли корпус Груши й помчали у Ватерлоо? Між тим гул битви потихеньку згасає. Втім ще не пізно повернутися. Маршал чекає наказу. Однак наказу немає.

Тим часом Веллінгтон відбиває чотири атаки Наполеона. Англійці підупадають на силі. Ось-ось їхній залізний кулак розтиснеться. Далеко за лісом на горизонті з’являються свіжі війська.

– Невже це Груши підоспів на допомогу? – радіє завчасно Наполеон. Але ні. Це Блюхер. Уперше в імператора промайнула думка, що Груши втратив пруссаків. Він відправляє наказ маршалу негайно повертатися. Тим часом кидає в бій останній резерв – стару гвардію.

Обидва командувачі дивляться в бік лісу. Веллінгтон знає, що Блюхер підходить. Бонапарт сподівається на Груши. Зненацька від лісу лунає канонада.

– Нарешті Груши, – вирішує імператор.

Упевнений, що його флангу більше нічого не загрожує він стягує залишки армії і знову атакує центр Веллінгтона. Між тим перестрілка виявилася помилкою. Пруссаки уведені в оману неанглійською формою відкрили вогонь по ганноверцям. Помилку вчасно виявлено. Стрілянина стихає. Могутнім потоком виходять із лісу війська Блюхера. Вістка швидко поширюється серед французів. Вони відступають. Спочатку організовано, а потім після кинутого кимсь крику: «Рятуйся, хто може!» – безладно. Відступ перетворюється на ганебну втечу. Наполеон програв Ватерлоо. Опівночі він падає на ліжко в сільському трактирі. Бонапарт уже не імператор. Помилка нікчеми зруйнувала імперію, яку він створював довгих 20 років.

Не встигла англійська кіннота витерти кров із своїх шабель, як невідомий нікому єврей Ротшильд перепливає протоку й вчиняє фурор на лондонській біржі. Ще ніхто не знав підсумку битви й Ротшильд збагатів казково.

Лише одна людина наступного ранку нічого не знала. Це Груши. Заледве біля Ваверу він доганяє ар’єргард армії Блюхера. Як навіжений кидається на ворогів хоробрий Жерар і падає скошений кулею. Пруссаків вирубано немов капусту. А потім настає німа аж до жаху тиша. Битва біля Ватерлоо завершилася. Всю довгу ніч французи чекають вістей. Здається, що сонце ніколи не зійде. Нарешті о десятій ранку прискакав офіцер із головного штабу. Він говорить страшні речі:

– Немає більше імператора, немає армії, Франція загинула.

Груши приймає звістку мужньо. Він стоїть, опершись на шаблю. Для нього починається життя мученика. Нерішучий, якому так і не вдалося розгадати задуми долі, маршал знову стає мужнім. Він скликає офіцерів і визнає свою фатальну помилку. Однак ніхто не наважується попрікнути його. І лише тепер Груши виявляє свій немалий талант полководця. Всі його якості – розважливість, витримка й наполегливість виявляються тоді, коли він починає довіряти самому собі, а не букві наказу. Оточений звідусіль уп’ятеро численнішими військами неприятеля він блискучим маневром виводить свої полки, не втративши жодного солдата. Він рятує для Франції залишки армії. Але він запізнився. Запізнився навіки. Так страшно мстить за себе велика неповторна мить, якою знехтував нікчема.

Юрій СТРИГУН