За один день у Шестеринцях стратили майже всіх чоловіків (спогади)

23 січня 1944 року біля села Шестеринці на Лисянщині партизани, за іншою версією місцеві жителі, щоб заволодіти бочкою з гасом, обстріляли німецьку автомашину. Вони вбили три гітлерівських офіцери і вісім солдатів, а машину спалили… Того ж дня в село прибув каральний загін.

Оточивши село з усіх боків, фашисти виганяли напівсонних жителів на майдан до церкви. Не залишали ні дітей, ні стариків. Усіх, хто намагався втекти або сховатися, розстрілювали на місці. Наздогнала автоматна черга літню Парасковію Браславець. Загинула у погребі від вибуху кинутої гітлерівцями гранати п’ятдесятирічна Анастасія Яременко. У ліжку, тяжко хворого, знайшла куля ката сімдесятирічного Олександра Браславця. Підлітки Григорій Нужний та Данило Маринич тікали через річку. Фашисти відкрили вогонь, і поранених хлопчиків приволокли до загального гурту.

Коли всіх мешканців села карателі зігнали до церкви, фашистський офіцер звернувся через перекладача до натовпу:

– За кожного убитого біля вашого села, — говорив він,- ми розстріляємо десять. І ваші діти, діти ваших дітей пам’ятатимуть, як піднімати руку на німецького солдата!

Потім гітлерівці відокремили чоловіків в одну групу, а жінок — в іншу. До чоловіків штовхали і хлопчиків-підлітків 12-14 років. Жінок розігнали по домівках, а чоловіків відвели вглиб городів і там розстріляли. Вбивали по троє, кинувши їх обличчям до землі і приставляючи до голів цівки автоматів.

Карателі не пощадили ні дідів, ні дітей. Серед розстріляних — 70-річний Василь Волошин і 75-річний Прокіп Нужний, якого фашисти притягли на площу, сам він уже не міг ходити. Добили гітлерівці поранених підлітків Гришу Нужного й Данила Маринича, а з ними позбавили життя багатьох їхніх друзів і однолітків.

Того дня в Шестеринцях загинуло 86 осіб — 83 мешканці села і троє невідомих, що проходили у той час через село.

Після варварської розправи над чоловічою половиною села карателі підпалили хати, в яких сиділи жінки й діти.

– Спочатку хотіли спалити все село, – згадує розповіді старожилів в.о. старости Василь Фесенко, – Та офіцер наказав убивати тільки чоловіків і хлопчиків. Через село тече річка Гнилий Тікич. Коли німці перейшли на інший беріг, зустріли бабусю. Запитали її, що це за місцина. Та сказала «Заріччя» –так називався тутешній куток. Німці розвернулися й пішли геть, подумавши, що то інше село. Кільком хлопцям матері встигли накинути на голови хустинки і натягти спіднички. Так уникнули розстрілу Василь Волошин, Іван і Марко Слиньки, Іван Мороз. Їхній одноліток Андрій Мартинюк відмовився напнути хустку. Він пішов до чоловіків і загинув. Більшість поховали у братській могилі. Біля неї щороку проводимо пам’ятне зібрання. Це – наша Катинь. Декого розстріляли вдома, то їх і ховали біля хат. Ці могилки видно і зараз.

З Шестеринцями пов’язаний і один курйозний випадок з років окупації. У селі не було портрета Гітлера, але його потрібно було терміново знайти до приїзду інспекції з управи. От хтось із народних умільців взяв і перемалював портрет Володимира Леніна під фюрера, добавивши його характерні вусики і змінивши зачіску. Леніну-Гітлеру віддавали честь до самого визволення села.

(фото з інтернету)

Олександр ЩЕРБАТЮК

27.01.2020 09:53
Переглядів: 4679
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.